Завжди любила кататися вечірнім містом. Все таке красиве. Ось і славнозвісний фонтан зі своїми славетними танцями води. Він не може залишити байдужим нікого. От і мене не залишив. Я вирішила зупинитися і насолодитися грою фонтана. Тут постійно грає розслабляюча музика, а вночі яскраві кольори води просто зачаровують. Два роки живу у цьому місті і ніколи не оминаю фонтан увагою. Сьогоднішній день не буде винятком. Я, здається, вже казала про моє неймовірне везіння. Неприємності до мене як магнітом притягує. Отже, спостерігаю я за танцями води і чую ззаду голос :
- А ти гарна.
- А ти ні. - відповіла я і одразу пошкодувала про свої слова. Ззаду мене стояв гурт молодих хлопців. Вони явно належали до однієї з субкультур і спекатися їх буде не так просто.
- Може погуляємо? - тим часом продовжував їхній ватажок.
Втекти я зараз все одно не зможу, тому краще не показувати своїх справжніх емоцій. Я знала, як тільки він побачить в моїх очах страх пиши пропало. Але що ж мені робити? На довгі роздуми часу не було.
- То як, ти згодна? - знову запитав ватажок.
Людей навколо було багато, але ніхто з них не буде захищати мене.
- Згодна. - відповіла я.
Я піднялася з квадроцикла і ніби подала руку цьому хлопцю. Та коли він взяв мою руку, я одразу згадала усі прийоми, яких навчив мене брат. Вже через секунду хлопець морщився від болю. Один є, але зараз мені краще тікати.
Я швидко сіла на квадроцикл і одразу поїхала. Я не розрахувала, що ця компанія може мати транспорт. Мені стало справді страшно, коли я почула характерні для мотоциклів звуки. Одразу зрозуміло, що це по мою душу. Ні, ні, ні! Мій " кінь " чомусь не захотів їхати далі. Я залишила квадроцикл посеред вулиці, а сама побігла. Я ніколи не була в цій частині міста, тому бігла куди очі бачили. Та через короткий час я зрозуміла, що мене оточили. Зрозуміло, що компанія знає ці місця значно краще ніж я. Робити нічого, тому я зупинилася.
- Як ти некрасиво з нами вчинила. Ми ж по-хорошому хотіли. - хлопець наближався до мене.
- Ну по-хорошому точно не вийде. - пролунав знайомий голос.
З суміжної вулиці вийшла фігура, у якій я впізнала Сашка. Теж мені супермен.
- Тікай, придурку! - закричала я.
- Ваша світлість, ви зараз не в тому становищі, щоб розмовляти зі мною таким тоном. - відповів хлопець.
- Ну і Царство тобі Небесне. - приєднався до розмови ватажок.