Апофеоз війни
(18+)
Кругом убіленії сонцем черепи - насліддя Тимуридів, Від зграй стерв'ятників і круків в небі чорно, Із висушених спекою кісток Смерть склала піраміду, Лунають, наче дзвони, в повітрі страх й прокльони. Бридкий й жахливий апофеоз війни- Найгірша й найбезумніша із кар земних. В гримасі череп щириться, з верхівки котячись на дно - Його колись пробила зброї сталь - Таким страшним й жорстоким є Війни оскал, Хто правий, а хто винний - смерті все одно! А над пустелею розносить вітер мудрості луну: - Дивися на картини класиків, Володар чи Конунг, Перш ніж правиці помахом Ти нову розпочнеш війну! Апофеоз війни - картина намальована російським художником Верещагіним Тимуриди - династія правителів в Азії, заснована Тамерланом, інше ім'я Тимур Ланг - Залізний хромець Щиритися - оскалювати зуби
2021-02-18 06:26:52
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Що правда - те правда!
Відповісти
2021-02-18 07:38:17
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за зауваження!
Відповісти
2021-02-18 08:47:11
Подобається
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2927
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2093