Коли затиснений у чотирьох стінах
Andrii Katiuzhynskyi
Коли затиснений у чотирьох стінах - Вбиває гуркіт монотонний за вікном; Не чути шелест вітру, співу птах, Забутись хочеться спокійним тихим сном. Коли виходять гроші на передній план, Тоді - ти не романтик, не естет; Коли загорнутий в буденності саван, Тоді - й вмирає у тобі поет. Коли приземленність спиняє дум політ, Коли туга кладе найкраще в домовину - Вмирає той чарівний дивний світ, Яким ти марив роки без упину. Велике місто може когось і живить Примарами, надіями якими... Та годі в нім відчути щастя мить Між джунглів кам'яних, поміж людьми злими.
2021-03-15 04:26:50
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
"Поэтическая эльфийка" - WtS
👍
Відповісти
2021-03-15 05:14:08
1
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, чудовий коментар!
Відповісти
2021-03-15 08:17:31
Подобається
Інші вірші поета
Всесвіт звертається промовами різноголосими Суботній вечір в Хелнесі Ботхісатва Закон карми
Інші поети
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Gamine
@une_gamine
His Queen
@his_queen0926
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11138
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
129
26
4474