Мантра снайпера
Andrii Katiuzhynskyi
Із циклу "Вислови мудреців" Той, хто вміє ходити - Не лишає слідів, Хто величнеє здатен вчинити - Багацько не говорить слів. Той, хто бачити вміє - Дивиться, ніби не бачить нічого, Хто уміє чекати - той розуміє - Що саме все приходить до нього. Коли ти на позиції - лунає звідусіль: - Кожен в житті свою знайти повинен ціль!
2021-05-14 05:14:29
3
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Да, такой себе взгляд на мир глазами снайпера!
Відповісти
2021-05-14 05:40:53
1
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за підтримку, зараз якось не дуже пишеться ні англійською, ані українською, буде щось цікаве - обов'язково викладатиму!
Відповісти
2021-05-14 06:38:35
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2021-05-15 13:51:09
Подобається
Інші вірші поета
Плинність любові Східна легенда про метеликів Сонце, що заходить Afterdepression
Інші поети
Juli Tenera
@Poetess
Lucian J. Sources
@lucianj_sources
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13260
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3373