Карело-фінський епос Руна 1 Оповідають легенди предків, фінів славний род, Як Вейнемейнен, що мав співочий дар, Народжений був господинею безкраїх вод І донькою повітря - чарівною Ільматар. Незліченні часи жила вона самотньо Серед пустих повітряних рівнин; І не було нічого - крім вод безодні, І крім безмежних вітряних країн. Небесний звід ще не стояв над світом, Сонце і місяць ще не сяяли над ним; Не було: риб в воді, птахів - обранців вітру І суші...- великим Укко так було задумано самим. Таке життя їй не приносило розради, Йшов час і стало сумно Ільматар-богині, Спустившись на хребет морський та стала озирати Свої безкраї водні володіння. Раптово стало від вітру море пінно-білим, Почався буревій, зчинилися негода й злива; Піднялись водяні вали, богиню хвилі підхопили, А буря невгамовна плід надула діві. Сімсот років у чреві ношу Ільматар носила, Але не наставали роди, не народжувався незачатий, Сімсот років в безодні металася вона безсило, Запертим було лоно, а біль продовжував терзати. Оволоділи дівою прекрасною скорбота й мука, Пожалкувала та, що пажиті залишила повітряні; Й змолилась слізно Ільматар до Укко, Щоб чрево той позбавив від тортур страшних. І тільки мовила слова ці, вбита горем, З'явилась диво-качка над водяним буруном, Била крилами, в усі кінці літала моря, Та місця не знайшла, що стало би її гніздом. Богиня Ільматар ту пожаліла птицю дивну І підняла своє коліно із води; А качка вирішила, що з'явилася купина Й в гніздо відклала одне яйце залізне, шість - златих. Присіла качка гріти яйця дивовижні, Та Ільматар відчула у коліні жар пекучий - Від болю нестерпимого здригнулася нога богині, І диво-яйця впали в море, дзвінко б'ючись. Розбились яйця на шматки об хвилі пінні, З уламків тих створились обриси тверді земної, З білка став місяць, постали хмари із шматків залізних, Зірки ж створилися із шкаралупи золотої. Затихла буря, світ змінився неймовірно: Від світла відділилась тьма, а день - від ночі, На небі сонце воцарилося незмінне, А ніччю - місяць златорогий правити йому допомога охоче. Вдоволена лишилась Ільматар, творити стала хутко: Ногою ступить: тут - ями рибам, там - лососям тоні; Здійметься мис - куди простягне руку, Малії бухти постають, де голову наклонить. Відплила вод хазяйка у глибоке море І там підводні утворила скали; Все влаштувала Ільматар: країни, ріки, гори... Та тільки Вейнемейнена народження ніяк не наставало. Він тридцять літ ще чрева не лишав тісного, Чрез пуповину творіння таїни пізнав за довгії роки; Від роздумів він став мудріше за старого, Та не могли його звільнити: ані місяць, ні зірки. Це важко - бути ненародженим роками, І вирішив мудрець - спасатися самому - то найліпше; Ногою відчинив замок кістяний, поріг - руками, І впав у море, хвилі охопивши. Із краю в край його носило - в сотні місць, Допоки рун співець на брег пустинний не з'явився; Обперся він об землю, став на повний зріст, Побачив місяць й зорі - так Увантолайнен народився. Вейнемейнен - головний герой "Калевали", карело-фінського епосу Ільматар - мати Вейнемейнена, богиня вод і повітря Укко - верховний бог в фінських та карельських легендах Руна - пісня, сказання Пажиті - луки, луги Тоні - місця на річках та озерах, де відбувається ловля риби неводом Увантолайнен - друге ім'я Вейнемейнена