Під враженням від репродукції Босха
Andrii Katiuzhynskyi
Мене втомили болю і страждань картини, Мов з пекла, долинають звуки крику й плачу, Так хочеться хоч ненадовго розірвати жаху павутину, Кудись забитися, щоб світу цього не чуть й не бачить. Радію я, що час мінливий й швидкоплинний, І хоч ридають янголи кривавими сльозами, Колись світ зміниться на краще неодмінно І вкриється трояндами, а не шипами.
2021-01-06 05:39:45
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
Да, Босх своеобразный художник
Відповісти
2021-01-06 07:46:33
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Это точно!
Відповісти
2021-01-06 08:13:12
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за коментар!
Відповісти
2021-01-06 09:04:32
Подобається
Інші вірші поета
Вечірні квіти Яблуні, що відцвітають Вечір навесні Лісова ідилія
Інші поети
Hanna Mad
@Hanna_Mad
Remezan Mametgurbanow
@remezan_mametgurbanow
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2525
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12030