Літня гроза
Яким беззахисним стає все літньою грозою: Жахливії розкати грому крізь гримлять, Періщить злива - ставши білою стіною, І жовті блискавки раз в раз палахкотять. Від вітру гнуться до землі дерева, Пливе сміття в потоках-ріках за вікном, По шибках лупить град, дахи вражає з неба; Кущі, трава - все ходить ходуном. І небо, наче тьма первинна, чорне- Нема для сонця ні просвіту, ні шпарини, Під водяним бичем усе живеє стогне, Ждучи, коли настане спокою хвилина.
2020-11-09 07:40:09
5
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Veil
Прекрасний вірш і чудовий пейзаж!
Відповісти
2020-11-09 08:25:51
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Veil Дякую за коментар!
Відповісти
2020-11-09 08:34:11
1
Velles
Пока читала слышала и запах грозы и шум дождя. Умеете передать ощущения
Відповісти
2020-11-21 19:24:00
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2052
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2796