Що відчуває вільна в небі птиця?
Andrii Katiuzhynskyi
Що відчуває вільна в небі птиця, І що деревам у зимову пору сниться? Чому ріка назад не завертає, І чом мала зернина в колос проростає? Як час в світах суміжних плине, Як знає шлях міграції тварина? Чом підсвідомість сни істотам дарить, І чому смертні все безсмертям марять? В людей питання ці щоразу виникають, Та Космос береже багато таїн; Тисячоліть уже чимало пронеслося, Завісу ж мудрості підняти ледь вдалося. Все менше плям здавалося б у світі білих, Але чим більше знаємо - тим менше зрозуміло; Цікавість нас гризе питливим змієм, Та знань сакральних Деміург нам не відкриє. Всьому у Всесвіті свій час, своя година, Великі на людей чекають зміни; Та вірю я, що тільки злеє серце З Розумним, Добрим, Вічним розминеться!
2020-09-27 06:26:27
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую дуже, виправив.
Відповісти
2020-09-27 13:13:39
Подобається
Інші вірші поета
Дівчині, яку не передбачити Анні Хазяйка мертвого лісу Вечір навесні
Інші поети
Uina Ku
@mayor_hija
Ana_Dana
@Ana_Dana
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12635
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5158