Що відчуває вільна в небі птиця?

Andrii Katiuzhynskyi

Що відчуває вільна в небі птиця, І що деревам у зимову пору сниться? Чому ріка назад не завертає, І чом мала зернина в колос проростає? Як час в світах суміжних плине, Як знає шлях міграції тварина? Чом підсвідомість сни істотам дарить, І чому смертні все безсмертям марять? В людей питання ці щоразу виникають, Та Космос береже багато таїн; Тисячоліть уже чимало пронеслося, Завісу ж мудрості підняти ледь вдалося. Все менше плям здавалося б у світі білих, Але чим більше знаємо - тим менше зрозуміло; Цікавість нас гризе питливим змієм, Та знань сакральних Деміург нам не відкриє. Всьому у Всесвіті свій час, своя година, Великі на людей чекають зміни; Та вірю я, що тільки злеє серце З Розумним, Добрим, Вічним розминеться!

2020-09-27 06:26:27

2

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Andrii Katiuzhynskyi

Дякую дуже, виправив.

Відповісти

2020-09-27 13:13:39

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

2619

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12557