- Так, спосіб дійсно є. - А куди дівся західний акцент Ради? - Але попереджаю одразу - він малоприємний.
- Чого?
- Тобі треба випити крові дракона і вистояти перед його полум'ям.
Ить! З цього моменту детальніше!
- Ви... Вистояти?
- Так. - оскалилась в усмішці Рада. - Лад дмухне на тебе невеличким вогником. Виживеш - молодець. Це такий собі детокс для аури - він знімає всі прокляття з існуючих, а кров - це, типу, запобіжник.
Мені здалось, чи голос Ради став трошки нижче?
- Рад, а що в тебе з голосом ? - а ні, не здалось, Лад теж помітив.
- Нічого особливого. Застуда. - дівчина раптово занервувала. Щось тут нечисто... - То ви тут розбирайтесь, а я собі піду. Чао! - перш ніж ми встигли обуритись, вона зникла.
По хвилі мовчання, Лад тихо поцікавився:
- Тебе відвезти додому?
- Тут намалювався спосіб, як позбавити мене від амнезії, а ти пропонуєш відвезти мене додому?! Ти завжди був таким паскудним товаришем, чи на тебе так пекельне полум'я вплинуло? - сказати, що в мене починало тіпатись око, буде надто м'яким виразом для того, аби зобразити моє невдоволення.
- Ти можеш не витримати перевантаження! - гаркнув дракон, скочивши на ноги.
- Або просто є щось, про що ви не хочете мені казати. Не хочете, аби я щось згадала!
- Нісенітниця!
- Справді?! - я ткнула йому в обличчя каблучкою. - Тоді ти без проблем можеш мені пояснити, що це за аксесуар?
Його заціпило. Що ж, очікувано.
- Що і треба було довести. Телепортуй...
- Дар, я...
- Я в курсі, що тобі, як і кожному чоловіку, добре відомий цей особовий займенник, але, будь-ласка не обтяжуй мене власним его - в мене на шиї і так висить задосить всілякого мотлоху.

Сказати, що я була засмучена - це не сказати нічого. Абсольтно. Я... Словом,  я вийшла із себе і забула дорогу назад. Ні, чесно, дитсадок, штани на лямках! "Я можу повернути тобі пам'ять, але я не буду цього робити, бо ти можеш не вижити." З одного боку це робило йому честь, адже він не знехтував моєю безпекою заради своєї вигоди. До речі, про вигоду... Хто я йому, чому він так болісно реагує на ризики пов'язані зі мною? А що більш цікаво - хто він мені?

За тиждень напружених роздумів, я вирішила, що:
1)Маю знову зблизитись зі своїми надприродними друзяками;
2)Повинна м'яко підвести Лада до повернення пам'яті моїй скромній персоні;
3)ТРЕБА КОНЧЕ ДІЗНАТИСЬ, ЯКА СКОТИНЯКА МЕНЕ ЗАКІЛЬЦЮВАЛА!
"Приємним" бонусом цієї каблучки було те, що вона не знімалась. Ніяк. Взагалі. І це недвозначно натякало на магічний підтекст. Ну, дик, хто б сумнівався, я ж така файна кобіта, що на мене лише якийсь стрьомний, але не в міру інтелектуальний упир запасти міг. Але під чим же я була, що я погодилась?
Я вчергове повернулась до цього питання, коли йшла додому з танців. Ні, ну справді, як? Я ж навіть не зовсім повнолітні! Так, мені скоро сімнадцять, але ж то аж через місяць! І я ще хочу вільно погуляти, попідморгувати симпатичним незнайомцям...
А якщо він страшний? Матінко... А якщо він тупий?!
Що я бу...
Але додумати цю думку я не встигла - мене щось зупинило, нахабно і безчесно вставши на моїй дорозі. Іншими словами, я вмазалась в когось неймовірно високого статного і широкоплечого. І дбайливі руки цього індивіда тут-таки мене дбайливо підхопили. Ну так, аби не забилось, одороблечко...
- Вибачте... - промурмотіла я, туплячись в лаковані туфлі незнайомця.
- Нічого страшного, Дарко. - лагідним баритоном повідомили згори. - Порівнюючи з тим клопотом, якого ти мені завдала раніше, це дрібниці.
Мені одразу ж засвербіло поцікавитись, звідки він мене знає і що я йому зробила, але домінантним раптом стало бажання заснути, причому глибоко і надовго. І, не дивлячись на кволі протети мозку, організм так і зробив.

Філ нервово ходив письмовим столом.
- Пані, ми не можемо її знайти, хтось блокує її ауру.
Темноволоса жінка перебирала в руці чотки із чорного оніксу, незмигно дивлячись повз демона.
- Я думаю, її чоловік виліз зі свого прихистку, відновивши сили.
- Ми маємо допомогти!
Жінка зітхнула.
- Ні. Я теж за неї переймаюсь за неї, але ми лише завадимо їй. Вона в мене сильна дівчика, вона впорається.