Наступний тиждень я поводилась, як янголятко, що було незвично всьому оточенню з огляду на мою локацію. У Воланда навіть око смикатись припинило. І він з ентузіазмом, якому б позаздрив навіть мій класний, муштрував мене, ліплячи зі звичайного підлітка універсального солдата. До занять з чаклунства додались уроки етикету, риторики, а також, на моє превелике щастя, фехтування і стрільби. Довелось погодитись з тим, що навіть у моєму вимушеному ув'язненні були позитивні моменти.
Раці росла прямо на очах. Мене все більше затискала у кут необхідність отримати доступ до бібліотеки. Просити щось у Воланда зовсім не хотілось. Але треба...
- Ас! Мені потрібна твоя допомога!
Бісик моментально з'явився на одному зі стовпців ліжка.
- Так, пані Даро?
- Мені потрібно просити офіційного дозволу у пана Воланда на те, щоб відвідувати бібліотеку? - я із завмиранням серця очікувала на його відповідь.
- Звичайно ж ні! - демон аж лапками сплеснув. - Ви ж тут не в полоні, а в гостях!
Ага, а я думаю, чого це мені так вити від демонської гостинності хочеться?

До бібліотеки вела складна система галерей, тому Асмодею довелось мене провести. Коли двері відчинилися, я трошки випала із поточного виміру.
Так багато книг! З тих демонських бібіліотек, що я досі бачила, можна було зробити висновок, що демони мають невеличкий фетиш на книги. Але ж кожен має право на маленьке хобі, правда?
- Матінко...
- Вражає, правда? - напівпошепки сказав Ас. - Мені також тут дуже подобається. Така розслабляюча атмосфера...
І тут демон пустився у довгі романтичні осмислення значення книг, але я його не слухала. Я вже була на полицях, на закладках, на кожному міліметрі паперу і краплі чорнила в цій кімнаті.
На наступні кілька годин я перестала існувати для оточення. Читала запоєм, певно поглинувши стільки інформації, скільки не поглинала за все своє осмислене життя. Окрім посібника з догляду за церберами я перелопатила купу різних цікавої міфологічної літератури, розбавляючи її художньою літературою.
Коли я повернулась у свою тілесну оболонку, годинник на одній зі стін показував п'яту по обіді.
- Нічогенько. - потягнувшись, я запримітила неподалік тацю з обідом. Голод одразу ж дав про себе знати. - Чудово.
Захопившись їжею, я не одразу помітила відсутність Асмодея. А от коли трапезу було завершено, таргани в моїй голові почали активно вигадувати план дій. Одностайно було вирішено завернути декілька кімнатою і ознайомитись з нею трохи краще.
В очі кинулась одна з полиць, яка на кілька міліметрів виступала вперед, порівняно з іншими. Не може д верховний демон дозволити, щоб у його особистій бібліотеці була така лажа. Хитро всміхнувшись, я натисла на неї.
Нічого. Вона навіть не зсунулась.
Добре, пошукаємо ще. Завертаючи на десяте колоя омітила цікаву закономірність у розміщенні книг на одному зі стелажів. Червоні книги тут чергувались з томами інших кольорів, а от на третій зверху полиці в лівому кінці йшли підряд синя, зелена і дві червоних.
Ось воно!
Відновивши чергування, я завмерла, очікуючи результату.
Знов нічого.
- Трясця!
Спересердя я вдарила носком човника по дерев'яній фігурці янгола, що стояла поруч, тримаючи на собі невеличкий кавовий столик. Ззаду щось клацнуло.
Озирнувшись, я побачила, як фрагменти орнаменту, яким була вкрита долівка, роз'їхались, відкривши гвинтові сходи, які вели вниз. Може, це таємний відділ бібліотеки? Одразу ж зачесались руки попорпатись у брудній білизні всесвітнього зла. Можливо, там є перелік добрих справ, які демони скоїли за цю вічність?
Перевіривши, чи немає за мною хвоста, я, майже як Лара Крофт, тримаючись за поруччя, почала спускатись вниз. Сходинці на п'ятнадцятій, я пожалкувала, що не мала з тобою жодного джерела світла - навіть завалящого сірника не було. Ще через п'ять сходинок, я все-ьаки вирішила згадати свій досвід піротехніка і використати фаєрбол. На диво, вийшло з першого разу і подальший мій спуск був набагато приємніший.
Зрештою, я вийшла до невеличкого майданчика, на який виходило троє дверей. Двоє з них була замкнуті і злегка заіржавілі - було видно, що ними ніхто давно не користувався. А от треті були трохи прочинені - робота протягів, вочевидь. Гріх не зазирнути, коли я вже тут.
Двері піддались зі страшним скреготом. Моє серце, наплювавши на закони анатомії, одразу ж спакувало валізи і відправилось у вояж кудись в район великого пальця на правій нозі.  На хвилину завмерши, я відчайшно намагалась змімікрувати під стінку і молилася, аби найближчі до мене жителі маєтку буди напівглухими. А краще глухими повністю. Бо таке міг не почути лише глухий, або мертвий, у класичному розумінні цього слова.
Але, так як по мою душу не з'явились Нік і Дік і не прискакав сам Великий і Могутній, я ризикнула припустити, що цього разу моя цікавість обійдеться мені лише легким переляком.
Трошки приглушивши імпровізований факел, я ступила до темного приміщення. Угу, зарано я гасила світло.
І дарма зробила його знов яскравішим. Бо картина, яка постала перед моїми очима, була малоприємною.
Справа і щліва від мене стояли довгі столи із тортурним реманентом, подекуди закривавленим. У повітрі стояв солонувато-залізний запах крові, що змішався із запахом поту.
Ще один крок вглиб.
- Дар?
Я заледве стримала зойк. Лад був напнутий на Х-подібному каркасі, до якого його кінцівки кріпились масивними ременями і не менш масивними ланцюгами. Торс дракона був майже всуціль полініяний глибокими порізами, третина з яких досі кровоточила. Нижче пояса його ніби не чіпали, але в даному контексті це мало втішало, бо навіть якби я змогла відчепити його, він навряд зміг би не те, що йти - стояти прямо. Чорт!
- Лад? Дурню, як ти тут...? Хто це... - я не змогла доказати. Сльози раптом полились з очей, застилаючи погляд.
Бурбонові очі прямо аж іскрились провиною. З куточка вуст сочилась кров. Довге волосся зібралось в нкохайні патьоки, на шкірі іскрився піт, а на скронях грали напружені судини.
- Вибач так не мало статись... Просто він... Він...
- Останній мерзотник.
Заледь не підстрибнувши, я кинула фвєрбольна звук голосу. Меф його спіймав. А шкода...
- Якби батько побачив тебе тут, простим покаранням він би не обмежився. - демон крутив вогнену кульку між тонких пальців.
- Сволота. - рикнув Лад, сіпнувшись вперед.
- Будь гарною дівчинкою, піднімись нагору - там і поговоримо. - Меф всміхнувся кутиком вуст. - А то тут атмосфера якась напружена.
Я просто мовчки стояла і дивилась на нього. З моменту нашої останньої зустрічі, його обличчя якось змінилось : риси загострились, а погляд став якимось байдужим. Холодним.
- Ходи сюди. - він простяг мені руку.
А далі все було, ніби в сповільненій зйомці: як я випростала долоню в його бік. Як з кінчиків пальців вилетіли іскри, які тут же сплелись в громовицю, від якої в кімнаті стало світло наче вдень. Як громовиця прошила наскрізь груди Мефістофеля в тому місці, де б'ється серце. Як він впав долі.
А далі тиша. Удар. Холод. Темрява...