Зал зустрів нас гамірливим багатоголоссям. Але, як тільки присутні помітили нашу появу, запала раптова тиша. Я вчепилась в лікоть Лада і вимушено посміхнулась. червона доріжка, яка вела до вівтаря, здалась мені нескінченною. А по той бік мене чекав усміхнений Мефістофель. Мене пересмикнуло.
От тобі й маєш! Шістнадцять років дитині, живе в двадцять першому столітті, а заміж видають як в середньовіччі!
"- Пані Даро!" - пролунало в моїй голові.
Глюки... Пора викликати 911, є докази моєї неадекватності.
"- Пані Даро! Це я, Асмодей. В мене для вас новина. Хороша чи погана - вирішуйте самі. Одразу після церемонії, вас відведуть до центру воронки,аби запустити механізм. І знімуть антимагік. В цей момент ми зможемо телепортувати нашу компанію назад на поверхню."
Він напливу почуттів, я заледь не впала прямо тут на місці. Алілуя! Нарешті!
"- Тільки давай ти це зробиш, коли я виконаю те, що їм треба, аби в них не було приводу пертись за мною нагору. " - три кроки до вівтаря.
"- Добре. Тримайтесь!"
Ха, ніби в мене є вибір!
Воланд відсвічував, як натертий мідниц краник, стоячи на місці працівника РАГСу. Меф відсвічував ще більше.
Верховний почав розповідати про те, що чекає нас в подружньому житті, а Мефістофель з маніакальним поглядом тримав мої долоні. Потім обручка - шматочок білого золота із якимось гравіюванням. Фуф, а витримати це складніше, ніж я собі уявляла.
...-Можете поцілувати наречену...
Ніби зачарована, я стояла, дивлячись в очі своєму нареченому, і в той же час, ніби збоку спотерігала, як він нахилився і поцілував мене. Його губи були ніжними і теплими, і власне, все було ідеально.
Але в цей до мене дійшла вся кричуща неправильність і не справедливість цього дійства. Не було магічного осяяння вічної любові, хвилі почуттів. Я просто в повній мірі відчула себе гарною іграшкою, миттєвою примхою, на шляху до високої мети. І це мене дістало.
Крок назад.
- Пропоную одразу перейти до справи.
Воланд вишкірився.
- А мені подобається твоя ділова жилка. Він рвучко схопив мене за лікоть і потягнув у невідомому напрямку. Боковим зором я побачила, як Меф знаком вказав Ніку і Діку, які підхопили Лада під білі рученьки, йти за нами. І що найдикіше - ніхто з присутніх не звернув жодної уваги на те, що відбулося. Власне, це й не дивно - для них цей день був не днем весілля, а днем, коли вісь пекла знов запуститься.
Ми рухались вглиб воронки, час від часу спускаючись гвинтовими сходами. Вочевидь, тут були телепортаційні бар'єри, тому навіть Великому й Могутньому довелось чугикати пішки.
Нарешті наша різномасна компашка посталаа перед масивними броньованими дверима. На плечі Діка сидів Асмодей, і уважно дивився на мене. Леле, як же він нас звідси висмикне через бар'єри?
"- Не хвилюйтесь, все буде. Просто робіть,що скажуть, інше залиште мені." - пролунав у голові тихий голос демона.
Заспокоїв, трясця!
Воланд широким жестом відчинив двері і заштовхнув мене всередину.
Ввімкнулось світло і я побачила маленьку сферу, в центрі якого бракувало фрагменту. Від неї до стін кімнати радіусами розходились безліч труб. По екватору кімнати, яка так само мала форму сфери, і була облицьована якимось металом, тягнувся поміст з невисокими перилами.
Воланд, наче з цепу зірвався.
- Вперед! - сильний поштовх - і металева планка перил боляче саданула мене під ребра. - Швидше!
В роті з'явився металічний присмак. Пара багряних крапель впали додолу. Очі затягнуло туманом. Воланд схопив мене за волосся і повернув до сфери.
- Якщо ти зараз же щось не зробиш, - демон боляче смикнув мене в сторону інших присутніх. - Твоєму другу доведеться попрощатись зі своїми крилами.
Крізь пелену я побачила, як Лад намагається вивільнитись, але орки, хай бережно, але досить міцно його тримали.
- Зніміть антимагік. - оу, так мій голос на фоні обставин звучить дуже навіть бадьоро!
Я простягнула зап'ясток Воланду. Він одним махом зірвав браслет і кинув його мені під ноги.
- Давай!
Я подивилась на сферу. О, любі, зараз будуть вам і коні і музики!

Спочатку промайнула слабка іскра. За мить вона розсипалась язиками полум'я, яке увірвалось у сферу, і почало жадібно захоплювати простір. Серце пронизав різкий біль. Все відбувалось наче не зі мною. Ніби щось в моєму тілі знало, що робити і взяло контроль над ситуацією, користуючись мною, як інструментом.
- Виходимо! - крик Воланда висмикнув мене із прострації.
Схопивши браслет, я вибігла слідом за демоном і зачинила двері, прихилившись до них спиною. По той бік загрозливо гуркотало і перекочувалось вібраціями.
Мефістофель в один крок опинився поруч і обережно пригорув до себе.
- Тихо, все минулося. - він подивився мені в очі. - Як ти почуваєшся?
- Вільною.
Клац!
- Ас, телепортуй!
Останнім, що я побачила, були двері, які зніс потік вогню, і здивований погляд Мефістофеля, застиглий на срібній дужці браслета на його зап'ястку.