Мені снилось щось дивне. Темна жіноча постать, яка простягувала до мене руки і кликала на ім'я. Але, на диво, мені не було страшно - навпаки, я прагла до неї. Але щось мене відчайдушно не пускало.
Видиво зникло раптово. І зрозуміла, що лежу в ліжку із заплющеними очима, зовсім не пригадуючи, як я в нього потрапила. Тож довелось скликати своїх тарганів на позачергові збори.
Так... Танці... Дім... Додому я не дійшла... Але ж я вже в ліжку... Де саме? Треба терміново це визначити. Я сторожко відкрила одне око. Подушка. Тумбочка. Малоінформативно...
Обережно повернулась на інший бік і - Бінго! - наткнулась, на зухвалого блакитноокого індивіда, який досі свердлив мені спину поглядом. Трясця... Невже ще один сегмент, який був видалений амнезійним форматуванням?

- Доброго ранку. - Це чорноволосе диво простягнуло до мене свої загребущі лапки і поправив неслухняне пасмо, що впало мені на обличчя. - Як спалось?

- Чудово. - Я мило посміхнулась. - А ви хто?

- Я маю надію, що ти жартуєш. Чи те лускате одоробло стерло тобі пам'ять?
- А вам яке до того діло? Ану приберіть свої граблі від моєї багатостраждальної голівоньки, вилізьте з мого ліжка і нарешті скажіть, як, трясця, вас звуть! - я відчула, як на моїй скроні напнулась жила. Пречудово!

- Я - твій законний чоловік, звати мене Мефістофель. Як не віриш, глянь га правий безіменник - там на каблучці написано...

-... Що якась зараза пришила мене до себе кров'ю і попелом і позбавила можливості знімати цю милу дрібничку.

Демон... Феєрично. Шлюб... Ще краще. Ну чому я? Мені карму скоро з доместосом мити треба буде!

- А просто обговорити це зі мною, звісно, було неможливо - треба було викрадати?

- Ну, ти темпераментне створіння - я сумнівався, що після того, як ти втекла на певний час заблокувавши мою магію, ти захочеш розмовляти. - Брюнет підвівся. Змірив мене поглядом. - Але тепер я тебе нікуди не відпущу.

- Обломишся, малий ще. - я теж підвелась і обвела кімнату в пошуках своїх речей. І тільки тепер помітила, що одягнена у піжаму. То це одоробло...

- Таааак... - я відчула, як фарба повільно але впевнено приливає до моїх щік. - Тільки не кажи, що ти мене перевдягав...

Юнак посміхнувся.

- Маю повне право.

І тут моє терпіння луснуло.

- Ах ти ж... Жаба клишонога, збоченець нещасний, троглодит літосферний, рудиментарна віха цивілізації... - в руці опинилось щось важке і тепле. Я інстинктивно стисла п'ятірню і з усієї сили жбурнула це у свого нового чоловіка.

- От за твій норов, Дарко, я тебе і лю... - демона фаєрболом втисло в стінку.
- Блю...

- Не лайся, Меф. - в мене трошки сіпнулось око, але загалом результатом я була задоволена. - Де мій одяг?

- У шафі. - прохрипів демон, підводячись.

- Мерсі, а тепер здимій звідси!

- Дар, не варто...

Я рикнула.

- Правильно, не варто знову випробовувати моє терпіння.
Демон пирхнув, і поправивши зачіску, вийшов з кімнати.

Перевдягнувшись і зібравши свої речі, я визирнула з кімнати. Коридором тягнувся приємний аромат чогось їстівного. Мій шлунок вирішив перекинутись на бік ворожих військ і заявив, що вже час снідати. Ну, я думаю, від тимчасового перемир'я мені нічого не станеться.
Орієнтуючись на запах я вийшла в простору вітальню, з'єднану з кухнею. Мефістофель стояв біля плити спиною до мене і щось натхненно готував. Ніби не він тільки що літав по моїй кімнаті.

- Невже ти вирішила мене помилувати? - не обертаючись поцікавився демон. - Чи, може, навіть вибачитись?

- Мені не настільки хочеться їсти, щоб вибачатись перед тобою за цілком передбачувану реакцію на посягання на мій особистий простір. - Схрестила руки на грудях. - Якщо хочеш, можеш мене нагодувати, як ні - я пішла.
На стіл з мого боку приземлилась тарілка млинців.

- Ню, у мене для тебе дві новини - годувати тебе тепер буду виключно я і ти нікуди не підеш.

- Вирішив обмежувати мою особисту свободу? - Ой зараз хтось дограється... - Ти, я бачу, зовсім нюх втратив?..

Мене різко смикнуло назад. В повітрі завис запах попелу. В голові почали блимати картинки. Маленький цербер... Табір... Мефістофель... Голем... Воланд... Ліліт... Лікарня... Лад...
Дракон стояв навпроти:
"- Він знав, як завдати мені болю..."
Все розлетілось... Чорна весільна сукня... Вогонь... Чорнобог... Перелесник... Браслет...
Все змішалось, кружляючи, не даючи сконцентруватися. Тут переді мною виринула чорна постать зі сну... На її обличчя впало світло...

- Мамо?

Вона простягнула мені руку.
- Дарисю, я поруч. Ми з Філом вже тебе знайшли. Скоро буде підмога. Тільки тримайся.

- Що зі мною?

- Твої сили ростуть. Це нормально. Можливо до тебе частково повертаються спогади. Тільки не панікуй. Ми вже зовсім поруч...

Вона зникла. Натомість перед очима виринула біла стеля і стурбоване обличчя демона.

- Дар, ти... Ти чуєш мене? Що з тобою?
Він підхопив мене на руки. Щось гулко клацнуло. Повернувши голову на звук, я побачила неймовірну картину: моя мама з Філом на плечі та фаєрболом в руках. Зміривши Мефістофеля нищівним поглядом, вона загрозливо спокійно видала:

- Ну що, привітайся із тещею, зятьок...