Після закінчення моєї незабутньої мандрівки горами, коли всі нарешті знайшлися (і я в тому числі) і перебували в приблизній анатомічній і психічній цілісності і гармонії, я навіть встигла поткнути носа до школи. На один день.
До чого я хилю...
Вгадайте, хто захворів?
Попри наші з мамою спільні очікування і прогнози, це була не звичайна застуда. Я позбавлю вас від кількаметрової вервечки моїх прижиттєвих діазнозів, скажу лиш, що дуже часто слабувала на нежить. І цей факт важливий. Бо коли моя скромна персона почала кашляти, так що сусіди, через просто феноменальну звукоізоляцію, хрестились і зиркали на номер екзорциста в дешевій газеті об'яв, бо навіть мій татко - чоловік, прямо скажем, не хирлявої статури, не вмів видавати таких звуків, батьки не на жарт занепокоїлись. І не батьки також.
Після тижня амбулаторного лікування, мене випхали з дому ненависні деспоти в білих халатах і законсервувавши в палаті з нудотно-зеленими стінами, втиснули в єдину знайдену на моїх аристократичних зап'ястках вену катетор, і сказали, що мені треба ще кудись на щось ходити. А конкретніше - з першого на четвертий поверх на процедури з веселими назвами, які мені не хочеться перераховувати. А все чому?

- Пневмонія? Серйозно? - страждально простогнав Лад, сповзаючи отою самою тошнотно-зеленою стіною на долівку.
- Бувало й гірше. - махнула я на дракона рукою, кривлячись в процесі поглинання чергової порції ліків.
Меф, як вампір в період ломки, гіпнотизував мій катетор. Покосившись на нього, я зітхнула і тицьнула девайс йому під носа.
- Пий, якщо так хочеться. Тільки так, щоб я потім не непритомніла.
Меф закусив нижню губу і великими очима подивився спочатку на мене, а потім на бинт. Як пані на літній дієті на улюблені еклери. Нарешті зважившись, він став обережно знімати верхню пов'язку.
- Гей-гей-гей, притримай коней! - видав Ладомир, повільно приходячи в нормальну кондицію.
- Сам такий. - ляпнув на автоматі Спокусник, уже закінчивши з бинтами і недовірливо оглядаючи дивний людський механізм.
- Що-о-о?! - Лад, єдине що не підхрюкнувши з обурення, загарбав мене в свої чіпкі кігтики, і зблиснув золотом райдужок з-під довгих вій.
- Що? - отетеріло поцікавився Меф,розчаровано і трошки ображено клацнувши зубами.
- Ти як мене назвав?
- Ніяк, золотце. - муркнув Мефістофель і на його мармизку виповз паскудний вишкір від вуха до вуха. Так, а чого це я не знаю?
- Стопе, шановні. Ви тут, нібито повинні слізно оплакувати моє напівбездиханне розтерзане кашлем тіло, а ви тут відстоюєте чистоту власних гендерних вподобань. - я, як істинна королева драми, високо звела очі і повисла на руці дракона, наче офіціантський рушничок.
- Ти тут нібито повинна лежнем лежати, а ти скачеш, як сайгак недостріляний по державних полях. - безапеляційним тоном зауважив Меф і безапеляційно віджав мене у Лада. Клас, я тепер тут замість Перстня Влади, чи як?
- Так, що тут у нас?
Мене опустили на ліжечко, бо до палати зайшла пані в білому халаті - акуратно зібране чорне волосся, не кричущий мейк, строге вбрання визирає з-під уніформи. Сталась стандартна процедура - мене послухали, поцікавитись, що мене турбує. Я спокійно, майже меланхолічним тоном відповіла на всі поставлені запитання. Та тільки пані лікар вийшла...
- Меф, мені терміново потрібна зброя. Хоча б щось захистне. І кинеш сюди Філа, він мені потрібен.
Демон похмуро кивнув і щез у стовпі вогню.
- Ти надумала захищатись від лікаря? - Лад схрестив руки на грудях, поблажливо всміхнувшись.
- Це було б смішно, - рикнула я, порпаючись в своїх речах у пошуках ручки. - Якби то дійсно була моя лікарка.