Коли янголу розбивають серце...
- Ти як?
- Та ніяк. Мій діагноз незмінний.
Його не лікує настій із полину.
- А на особистому що?
- Наче в морзі.
Години крокують абеткою Морзе.
- Ще досі болить ?
- Ні, затягнуті шрами.
Та я уже не говорю із вітрами.
- Невже більш не маєш...?
- Сміюся із думки,
Що так розпрощалась з його подарунком.
- А що ж тоді небо?
- Там інші маршрути.
І спогад польоту гіркіше отрути.
- Пробач, що спитала...
- Та ні, все нормально.
Мене уже не покалічиш вербально.
- Я, мабуть, піду. То бувай.
- Най щастить.
...Її перламутром манила блакить.
За крок понад прірвою
радість і горе.
Внизу - чиїсь долі,
Інтриги, затори.
Вона уже вище.
Вона уже в небі...
Їй більше немає
У тверді потреби.
- Чудова погода.
Вчитеся літати?
- Хто право вам дав
У мій простір вдиратись?
- Я в нього не лізу. Це надто.
Не проти?
- Я б радше воліла
Сказати зворотнє.
- Навіщо так грубо?
У вас якісь плани?
- Так. Будь-що
Не залишатись із вами.
- Так може по каві?
- Не псуйте напою.
- Я з радістю вам
Готувати дозволю.
- Ой, ви ще скажіть,
Що поет!
- Зовсім трохи.
- Ні, ви лиш творець
Цього переполоху.
- Все ніби спокійно.
Щось сталось?
- Забудьте.
Запрошення в силі?
- Так, гостею будьте...
Тоді крок назад
Кроком став в інший світ.
Для неї з початку
Почався політ.
2018-04-10 16:45:05
7
1