Асимільована муза
Це дівча щоранку ламало собі крила, дивлячись в дзеркало.
Малювало на шкірі гримаси, аби схожою стати на інших.
А вони, ніби в знак протесту, зростались в мороз і спеку,
Не пускаючи в чітко відмірену їй суспільством нішу.
Може бути, що вона просто затуляла тій юрбі сонце.
Або помахи крил по квартирах пускали протяги.
І нажаханий натовп, смішні ватяні правдоборці
Узялися виштовхувати її зі свого потяга.
І скривавленими долонями вона билась у їхні двері,
І благала прости, обіцяючи крил зовсім позбутись,
Добровільно хотіла бути стравою на їх вечерях,
Аби тільки їй можна було на них схожою бути.
Те, чого вона прагла, було справжнісіньким збоченням,
Та вони їй допомогли, як нові і надійні друзі...
Так Людина убила в утробі своє Відродження,
Коли шльондрою стала остання у світі Муза...
2019-05-15 15:59:34
23
5