Гучна тиша
В кімнаті стояла мертва тиша  Й подиху чути навіть не було. Пустота ставала далі глибша, Нічого вже змінитись не могло. Одна душа була лише в кімнаті! Лежала тихо, наче нежива. Була в піжамі та халаті  І жити далі вона вже не могла... Здавалося є ще там жива людина. Та ні, нічого живого вже нема, Була вона спустошена і вбита, Бо біль душу до кінця вже розрива! І плакала було, й в момент сміялась, І встати з ліжка не могла, Була холодна, наче зима у ній зосталась, Вона кричала, але звуку навіть не здава! З розуму зводила та мертва тиша І навіть не чути її серця стук, Вона зовсім не чекала того лиха, Коли почуття над нею гору візьмуть... І навіть її тихенький шепіт Звучав, мов крик на увесь світ! Вона була давно розбита  Зів'янув її уже весняний цвіт...
2021-05-22 13:14:05
2
0
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16365
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5430