Pain

Kristin

Настав той час, коли Життя відразу барви втрачає І грають вже не яскраві кольори, Як тільки додому потрапляю. Настав той клятий час, коли Рідний дім стає, як пекло, Уже не ті веселі літні вечори І зранку бути вдома нестерпно... Кожного дня встаю я вранці З думкою заснути знов навік! Ми стали сварок тих, неначе бранці!!! Й дурних думок уже в голові потік... Я намагалась щось змінити, Владнати все або кудись втекти, Та рідні стіни, то наче власні ґрати І важко навіть, хоча б кудись піти! Надії, віри й любові вже немає, Інколи, шкодую, що я не така, Не така я безсердечна, як всі кажуть, Можливо, тоді не була б бранкою провини відчуття! Можливо, все ж я егоїстка, Можливо, безсердечна таки я, Та моя позиція є дуже чітка – У мене є право на власне життя! Змінитись хочу я на краще! І пожинать плоди з тих насінин Надії і любові, і як би важче Не було б рости серед гірних рослин...

2021-06-30 18:14:29

1

0

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14732

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11955