Pain
Kristin
Настав той час, коли Життя відразу барви втрачає І грають вже не яскраві кольори, Як тільки додому потрапляю. Настав той клятий час, коли Рідний дім стає, як пекло, Уже не ті веселі літні вечори І зранку бути вдома нестерпно... Кожного дня встаю я вранці З думкою заснути знов навік! Ми стали сварок тих, неначе бранці!!! Й дурних думок уже в голові потік... Я намагалась щось змінити, Владнати все або кудись втекти, Та рідні стіни, то наче власні ґрати І важко навіть, хоча б кудись піти! Надії, віри й любові вже немає, Інколи, шкодую, що я не така, Не така я безсердечна, як всі кажуть, Можливо, тоді не була б бранкою провини відчуття! Можливо, все ж я егоїстка, Можливо, безсердечна таки я, Та моя позиція є дуже чітка – У мене є право на власне життя! Змінитись хочу я на краще! І пожинать плоди з тих насінин Надії і любові, і як би важче Не було б рости серед гірних рослин...
2021-06-30 18:14:29
1
0
Інші вірші поета
Нехай... Герої не вмирають! Вільна І знов звертаюсь до паперу...
Інші поети
His Queen
@his_queen0926
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15855
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11437