Чи часто...

Kristin

Чи часто ви втрачали ту людину, Що всім була в житті для вас? Чи сиділи з нею не одну годину Й, спілкуючись витрачали час? Чи все було так бистро, тихо, мирно, Коли вона пішла із вашого життя? Чи боліло терпло і кипіло, Коли її поруч вже, на жаль, нема? Чи в душі у вас все так горіло, Що так палало аж до тла? Чи..? Хоча напевно було, Тут вже питати сенсу нема... Було, напевно, що людиною хворіли, Без неї у вас уже одна лиш пустота. Було, напевно, що ви так любили, А тепер у вас серця, наче вже нема. Були, напевно, сліз довгі ріки Й життя уже не таке й життя... Було, напевно, що вона була, як ліки Від самотнього й жахливого буття. І раптом світ весь ваш змінився, Усе вже зовсім, як було колись, не так, Наче світ щастя перед вами зачинився І у вашім світі, наче світ погас... І намагались ви, напевно, хоч частинку Тієї людини зберегти в собі, Залишити в серці хоч одну жаринку, Щоб бачити людину уві сні...

2021-07-01 09:05:26

Інші вірші поета

Вільна Герої не вмирають! І знов звертаюсь до паперу... Весна

Інші поети

Fantasy Queen

@clear_argent

Mark Barecki

@mark_barecki

Veronica_Kovalenko

@veronika_kovalenko

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

1867

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

2215