Чи часто...

Kristin

Чи часто ви втрачали ту людину, Що всім була в житті для вас? Чи сиділи з нею не одну годину Й, спілкуючись витрачали час? Чи все було так бистро, тихо, мирно, Коли вона пішла із вашого життя? Чи боліло терпло і кипіло, Коли її поруч вже, на жаль, нема? Чи в душі у вас все так горіло, Що так палало аж до тла? Чи..? Хоча напевно було, Тут вже питати сенсу нема... Було, напевно, що людиною хворіли, Без неї у вас уже одна лиш пустота. Було, напевно, що ви так любили, А тепер у вас серця, наче вже нема. Були, напевно, сліз довгі ріки Й життя уже не таке й життя... Було, напевно, що вона була, як ліки Від самотнього й жахливого буття. І раптом світ весь ваш змінився, Усе вже зовсім, як було колись, не так, Наче світ щастя перед вами зачинився І у вашім світі, наче світ погас... І намагались ви, напевно, хоч частинку Тієї людини зберегти в собі, Залишити в серці хоч одну жаринку, Щоб бачити людину уві сні...

2021-07-01 09:05:26

3

0

Схожі вірші

Всі

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

45

8

5249

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12945