Чи часто...

Kristin

Чи часто ви втрачали ту людину, Що всім була в житті для вас? Чи сиділи з нею не одну годину Й, спілкуючись витрачали час? Чи все було так бистро, тихо, мирно, Коли вона пішла із вашого життя? Чи боліло терпло і кипіло, Коли її поруч вже, на жаль, нема? Чи в душі у вас все так горіло, Що так палало аж до тла? Чи..? Хоча напевно було, Тут вже питати сенсу нема... Було, напевно, що людиною хворіли, Без неї у вас уже одна лиш пустота. Було, напевно, що ви так любили, А тепер у вас серця, наче вже нема. Були, напевно, сліз довгі ріки Й життя уже не таке й життя... Було, напевно, що вона була, як ліки Від самотнього й жахливого буття. І раптом світ весь ваш змінився, Усе вже зовсім, як було колись, не так, Наче світ щастя перед вами зачинився І у вашім світі, наче світ погас... І намагались ви, напевно, хоч частинку Тієї людини зберегти в собі, Залишити в серці хоч одну жаринку, Щоб бачити людину уві сні...

2021-07-01 09:05:26

3

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12097

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

16488