Вірші
Чи часто...
Чи часто ви втрачали ту людину,
Що всім була в житті для вас?
Чи сиділи з нею не одну годину
Й, спілкуючись витрачали час?
Чи все було так бистро, тихо, мирно,
Коли вона пішла із вашого життя?
Чи боліло терпло і кипіло,
Коли її поруч вже, на жаль, нема?
Чи в душі у вас все так горіло,
Що так палало аж до тла?
Чи..? Хоча напевно було,
Тут вже питати сенсу нема...
Було, напевно, що людиною хворіли,
Без неї у вас уже одна лиш пустота.
Було, напевно, що ви так любили,
А тепер у вас серця, наче вже нема.
Були, напевно, сліз довгі ріки
Й життя уже не таке й життя...
Було, напевно, що вона була, як ліки
Від самотнього й жахливого буття.
І раптом світ весь ваш змінився,
Усе вже зовсім, як було колись, не так,
Наче світ щастя перед вами зачинився
І у вашім світі, наче світ погас...
І намагались ви, напевно, хоч частинку
Тієї людини зберегти в собі,
Залишити в серці хоч одну жаринку,
Щоб бачити людину уві сні...
3
0
272
Pain
Настав той час, коли
Життя відразу барви втрачає
І грають вже не яскраві кольори,
Як тільки додому потрапляю.
Настав той клятий час, коли
Рідний дім стає, як пекло,
Уже не ті веселі літні вечори
І зранку бути вдома нестерпно...
Кожного дня встаю я вранці
З думкою заснути знов навік!
Ми стали сварок тих, неначе бранці!!!
Й дурних думок уже в голові потік...
Я намагалась щось змінити,
Владнати все або кудись втекти,
Та рідні стіни, то наче власні ґрати
І важко навіть, хоча б кудись піти!
Надії, віри й любові вже немає,
Інколи, шкодую, що я не така,
Не така я безсердечна, як всі кажуть,
Можливо, тоді не була б бранкою провини відчуття!
Можливо, все ж я егоїстка,
Можливо, безсердечна таки я,
Та моя позиція є дуже чітка –
У мене є право на власне життя!
Змінитись хочу я на краще!
І пожинать плоди з тих насінин
Надії і любові, і як би важче
Не було б рости серед гірних рослин...
1
0
263
Гучна тиша
В кімнаті стояла мертва тиша
Й подиху чути навіть не було.
Пустота ставала далі глибша,
Нічого вже змінитись не могло.
Одна душа була лише в кімнаті!
Лежала тихо, наче нежива.
Була в піжамі та халаті
І жити далі вона вже не могла...
Здавалося є ще там жива людина.
Та ні, нічого живого вже нема,
Була вона спустошена і вбита,
Бо біль душу до кінця вже розрива!
І плакала було, й в момент сміялась,
І встати з ліжка не могла,
Була холодна, наче зима у ній зосталась,
Вона кричала, але звуку навіть не здава!
З розуму зводила та мертва тиша
І навіть не чути її серця стук,
Вона зовсім не чекала того лиха,
Коли почуття над нею гору візьмуть...
І навіть її тихенький шепіт
Звучав, мов крик на увесь світ!
Вона була давно розбита
Зів'янув її уже весняний цвіт...
2
0
334
Dark light
Я бачу світло, хоч темним воно є,
І навіть тінь світлішою здається...
Це світло стало частиною душі, воно моє!
Чорне й, навряд чи, вже вернеться
Той перший стан, коли була мала,
Коли ще біле світло серце огортало,
Але все змінилось, змінилась я
Й темне світло в душу мою гнилу попало...
Часом боюся самотності й біди,
Яку накликає на мене світло,
Світло темне - це знак недоброти,
І на душі уже не так привітно.
Чи зможе раз хоча б пробитись
Той промінь білий ще туди?
Чи ще в душі хоч раз розквітнуть
Почуття любові, віри й доброти?
Не знаю, що буде далі й як
Впливатиме та темнота на мене...
Чи втрачу я в душі своїй маяк –
Останній промінь, надію ще для себе?
Чи зможу ще змінити все і йти,
Вперед ступати й бути білим світлом,
Символом доброти й краси,
Хоч як би воно мені та й не боліло?
Боюсь пропасти я на віки
У тій темноті страшній,
Щоб відкриваючи повіки
Я назавжди залишилася в ній...
1
1
290
Весна
Не вистачало слів, щоб описати
Красу весни й її прекрас.
Часом просто нема що сказати
Про те, як весна впливає на нас.
П'янкий запах цвітучої квітки
Дурманить розум кожного дня,
Зелененькими стають листки-дітки
І земля після холоду вже ожива!
Ти зайдеш у квітник рано й поглянеш,
Як тюльпан уже квітку свою розкрива,
Як скотилась з листочка росинка,
Впала на землю, наче сльоза...
Така прекрасна, життєдайна краплинка,
Що промінчики сонця зрання відбива
Й чудова квітуча рослинка,
Здавалося б просто, але це все краса!!!
Вийдеш в сад почути запах цвіту
Й наче симфонія від пташки луна,
І на мить забуваєш про все на світі –
Це співає казкова й квітуча весна!
Ти спокійний, ти вільний, як птаха,
Летиш поміж мріями вдаль,
Життя йде повільно, мов черепаха,
І ні про що тобі вже не жаль!
3
0
304
Шлях
Я пам'ятаю як оступилася в житті,
Зійшла зі шляху праведного
І все наче стало в розмитті,
І не могла зрозуміти я одного:
Що ж сталося зі мною і чому
Звернула я не туди, куди потрібно,
Постійно відчувала свою вину
Й здавалося вже втратила я світло?
Можливо, темною людиною я стала
І хорошого нічого вже нема...
В собі я темну силу відчувала,
Як дуже поганою людиною була.
Робила помилок багато й досі
Не знаю чи змінилось щось таки,
Чи горять бажанням мої очі
До любові, радості і доброти.
Я хочу вірити, що ще жива є
Та добра частина у моїй душі,
І що померло, потрохи оживає,
Коли виливаю негатив на аркуші.
Здається, це наче якась недуга,
Яка керувала злом в мені,
І в серці була сильна туга,
І почуття ставали кам'яні,
Але й боялась темряви тієї,
Яка затьмарювала розум мій!
Боролась, падала й вставала,
Шукала світло в темноті!
І зрозуміла трохи згодом,
Що усе це лиш є челендж мій,
А темрява–то є старий попіл,
Колись перегорілих почуттів,
Де я провину відчувала,
Думала, що хорошого в мені нема
І добро від себе відсувала,
Вважала, що зовсім я не гідна,
Та хочу вірити у світло
Й в минуле вже не заглядать,
Щоб у моїй душі знов розквітло:
Любов і віра, й благодать...
1
1
237
Часом ...
Часом буває прекрасно мовчати,
Й не важливо чи кричить ваша душа...
Часом буває прекрасно кохати,
Але краще не показувати ці почуття...
Часом чудово бути вільним думками,
Літати у небі як справжній птах...
Часом й потрібно навіть мовчати,
Хоча слова горять на вустах...
Часом потрібно навчитись казати:
"Ні", тим хто використовує нас...
Часом і треба характер показати
Й запалати мов вогник у всіх на очах...
Часом буває і сумнів приходить,
Але вірити в себе потрібно завжди...
Часом трапляється, що щось не виходить,
Але прийде той момент, ти лише жди...
Часом руки бува вже опускаєш
І надія, здається, що вже пропада.
Часом вже сили боротись не маєш,
Але вставати потрібно, майбутнє чека!
Часто в житті бувають різні проколи
Й летіти не хочеш нікуди у даль.
Час зрозуміти, що більше ніколи
Проколи не створять для тебе проваль.
Часом помилки уроками служать
Й вірити потрібно завжди!
Часом думки можуть нас потривожить,
Але інколи ти їх в коробки склади...
1
0
294
Слово
Береш листка шматочок
І пишеш поки думка жива,
Поки слова не збились в куточок
Й не почала боліть голова...
Ти наносиш чорнило пристрасно
Так, що аж кров у жилах кипить!
І гукаєш, як це все прекрасно–
Рідне слово на папері любить!
Ти не знаєш більшого щастя,
Як писати вірші про любов...
Ці слова звучать, наче закляття
Й промовляєш їх знов і знов!
Не забудь зупинитися вчасно,
Щоб слова не зробили біди,
Щоб усі почувались прекрасно,
Коли читали усі ці вірші.
Слово й інколи може поранить..
Воно гостріше, як будь-який меч,
Та всім ранам від слова зарадить–
Любов, що збереже від колотнеч.
2
0
301
Вільна
Я боролась, терпіла до рання,
Хоч тонула у власних сльозах.
Намагалась, та бігла остання,
Наче все це було на ножах!
Та колоті рани так не боліли,
Як душевний біль мене далі вбивав,
Як за спиною рідні говорили,
Як часом у мене дах вітер зривав...
Я ж хотіла доброю стати,
Покинути свій егоїзм,
Та не судилось мені вільно літати,
Хтось крила мені підпалив...
Та ні! До егоїзму уже не вернуся,
І без крил, я – вільна душа,
Просто на небо із землі подивлюся,
Я стала краща, не така як була.
Кожен день я крокую повільно,
Скидаючи минулий тягар!
Ну ось, я стаю тепер вільна
І небо моє вже без хмар!
Хоч багато помилок зробила,
Та поняття до мене прийшло:
Що з минулим я завжди безсила,
А з майбутнім на душі вже тепло.
2
0
295
Момент
Я полечу за тебе в небо,
Якщо потрібно, то впаду.
Можливо, так вона і треба,
Зустрінемось, можливо, вже в раю...
Нехай біжить життя невпинно,
Моментик я таки зловлю,
Нехай триватиме усе хвилинно,
Та встигну я сказать:"Люблю".
Ти бережись! Дивися пильно,
Щоб болю більше ти не відчував.
Не зможе ворог вдарити так сильно,
Як рідної людини той удар!
Краще оглядайся, в небо подивися,
А ніж душу людям відкривай,
Щоб у ситуації такій не опинився,
Коли сам тим небом зоряним ти став,
Прекрасним, сповненим, здавалося б, надії
Й водночас безмежно ще пустим.
І сказати я тобі посмію!
Нехай із почуттів не буде згарище і дим!
До музики й природи є довіра,
Вони завжди, як вірний друг,
У них знайдеться справжня віра,
Лиш застосуй слух і озирнись навкруг...
Ну що ж, я вірю в тебе!
Краще пильним будь завжди!
Таке життя, того й так треба–
Залишатись вірним своїй душі.
Душа одна, на жаль, у тебе,
Не витрачай її на всіх дарма,
Пускай у неї тих, кого лиш треба,
Тих, без кого у тебе вже нема життя.
Тоді, можливо, гармонія наступить в тебе
І буде щастя та любов,
Та пам'ятай, що пильним бути треба
Один лиш вірний в світі Бог!
1
0
334
І знов звертаюсь до паперу...
І знову звертаюсь до паперу,
Й перо, неначе знов беру,
І хочеться так полетіти в небо,
Може, хоч на папері я злечу...
Свої думки пущу далеко!
Нехай летять за небокрай,
І більш нічого вже не треба,
Й усі турботи минуть нехай...
Ми – люди, то важка система!
Не всі розуміють нас, на жаль,
Та сумувати ніколи не треба
Життя, то далека дорога в даль...
Ми будем бачити різноманітне,
Й людей буде ще немало в нас,
Зустрічатиме нас часом і привітне,
А часом буде в житті повний атас...
І падати, й вставати будем...
Головне підійматись кожен раз!
І ті уроки ми вже не забудем,
Які життя навчили нас.
1
0
280
Нехай...
Нехай весь світ тебе чекає,
Нехай зупиниться на мить,
Коли твоя душа бажає
У серці вогник запалить.
Нехай весь світ тебе чекає,
Нехай час так швидко не біжить,
Коли ти мрії своєї досягаєш
У цей момент потрібно жить!
Нехай весь всесвіт зачекає,
Нехай із розвитком так не спішить,
Нехай людина все запам'ятає,
Як ще самому можна щось зробить...
Нехай любов так не лякає,
Нехай біль ніколи душі не роздира,
Нехай той вогник не згасає,
Нехай не буде там ще темна діра!
Нехай ніколи не впадеш ти духом,
Не опустиш руки ні на мить,
Нехай повільним твоїм рухом
Підкориш ти увесь цей світ!
Нехай можливим все для тебе стане!
Нехай добро наповнює цей світ!
Нехай вся крига у тобі розтане
І побачиш ти життєвий цвіт...
Нехай несе він тобі щастя,
Нехай красу дарує всім
І все добро тобі воздастя,
І ти знайдеш свій справжній дім!
Нехай ним будуть добрі люди,
Нехай любов буде в їхніх серцях,
Нехай не дінуться вони нікуди,
Нехай ідуть з тобою в шлях!
Нехай Бог тебе оберігає,
Нехай твоя віра буде міцна
І доброта тобі хай допомагає,
І чистою хай буде завжди твоя душа!
0
0
346
Герої не вмирають!
Бурлесно люди в залі встали,
Усі ми разом Сотню пригадати...
І тих захисників на Сході,
І тих, хто не вернулись вже з дороги...
Як шкода, бачити і чути ,
Читати ці новини сумні водночас,
Як нас покидають наші же ш люди,
І тут зал вже заридав...
Лунала пісня вспомин про героїв,
Що поклали за нас власне життя,
Що боролись до останнього бою
І так радо любили буття...
Вони посміхались і це не забудем!
Цей чудовий й прекрасний час,
Коли боролись козаки молодії,
Коли іскри горіли у їхніх очах!
І той запал серця юнацький,
Який давав надію йти до кінця
І боротись за нашу Вкраїну,
Щоби в мирі жило кожне дитя...
Ви летіть, як у небо птахи,
Ми про Вас уже не забудем.
Пам'ятайте любі захисники!
Ми за вас тут молитися будем!
1
0
296
Вміти палати
Нехай в тобі усе палає,
Нехай від злості кров у жилах закипа,
Навіть якщо вже посуд в кухні літає,
Пам'ятай, що все це мина!
І часом варто навіть позлитись,
Побушувати й побитись...
Це все дрібниці нашого життя,
Таке вже в нас буття.
Потрібно вміти і палати,
І знати, коли потухнути саме час,
Щоб ніякої шкоди не завдати,
Але й зуміти випустити пар водночас.
Якщо потрібно покричати,
Чи в подушку поплакати в ночі,
То краще нічого в собі не тримати!
Краще крикнути й дати волю тій сльозі!
І якщо ти неймовірно сильний,
І твоя душа просто пала,
Це не означає, що до слабкості ти схильний,
Навіть якщо серце біль на шмаття роздира.
Життя таки, то трохи дивна штука,
Система незрозуміла і важка,
Та все ж падіння, це наша запорука
Щасливого і трохи зрозумілого буття...
Усе не вічне, все з часом минає,
І злість проходить з часом в нас.
Той шторм в душі потрохи вщухає
І рани на серці лікує також час.
Головне завжди пам'ятати!
Чого б не трапилось в житті,
Хочеться кричати, значить кричати!
Не варто все тримати у собі!
Дай Бог, щоб в кожного були ті люди,
Які будуть поруч в будь-який час,
Підтримають тебе усюди
І однаково скільки це буде раз.
Та найкраще нехай замість болю,
Сліз, злості, криків та образ,
В твоїй душі буде вільно, як у полі!
Нехай серце буде чистим, як алмаз!
1
1
314
Фенікс
І раптом замовкнув увесь світ,
Погасло світло довкола,
На квітах зів'янув той цвіт,
Кожна частина її тепер квола.
Для неї рухнула кожна будівля
І дах зірвав вітер зі шквалом,
Не таким стало її міцне коріння,
Усе стало великим провалом...
Згоріло до тла її палке серце
Й кришталева потемніла душа,
Час тепер назад не вернеться,
Обірвалась її остання струна...
Та мелодія довго не грала,
Хоча була така прекрасна й сумна,
Вона просто в житті покохала
Й від любові згоріла вона.
Та не думайте, що щастя зазнала,
То була лиш омана одна!
Про любов, вона ще не знала,
Ось тому й згоріла до тла!
Їй пекло й хололо водночас,
Наче в душі був ураган,
Вона плакала бідна по ночах,
Хоча була прекрасна, неначе тюльпан.
Мелодія продовжувала грати,
Поки ще та живою була,
Її серце, наче кинули за ґрати
Й звільнитись, на жаль, вона не змогла...
Ось кінець вже був не за горами,
Залишилась одна лиш струна,
Але й та продовжувала грати,
Поки не обірвалась вона...
Тоді весь світ її зникнув,
Була одна лиш темнота,
Зів'янули довкола всі квіти,
Поруч була лиш самота...
Та все ж хтось мав запалати,
Бути світлом у тій темноті!!!
Й вона почала з попелу вставати
Й, наче фенікс відродилась в житті...
2
1
322
