Вміти палати

Kristin

Нехай в тобі усе палає, Нехай від злості кров у жилах закипа, Навіть якщо вже посуд в кухні літає, Пам'ятай, що все це мина! І часом варто навіть позлитись, Побушувати й побитись... Це все дрібниці нашого життя, Таке вже в нас буття. Потрібно вміти і палати, І знати, коли потухнути саме час, Щоб ніякої шкоди не завдати, Але й зуміти випустити пар водночас. Якщо потрібно покричати, Чи в подушку поплакати в ночі, То краще нічого в собі не тримати! Краще крикнути й дати волю тій сльозі! І якщо ти неймовірно сильний, І твоя душа просто пала, Це не означає, що до слабкості ти схильний, Навіть якщо серце біль на шмаття роздира. Життя таки, то трохи дивна штука, Система незрозуміла і важка, Та все ж падіння, це наша запорука Щасливого і трохи зрозумілого буття... Усе не вічне, все з часом минає, І злість проходить з часом в нас. Той шторм в душі потрохи вщухає І рани на серці лікує також час. Головне завжди пам'ятати! Чого б не трапилось в житті, Хочеться кричати, значить кричати! Не варто все тримати у собі! Дай Бог, щоб в кожного були ті люди, Які будуть поруч в будь-який час, Підтримають тебе усюди І однаково скільки це буде раз. Та найкраще нехай замість болю, Сліз, злості, криків та образ, В твоїй душі буде вільно, як у полі! Нехай серце буде чистим, як алмаз!

2021-02-22 11:03:19

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Kristin

Дуже дякую! Виправлюсь)

Відповісти

2021-02-22 14:28:25

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11524

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3326