k.m.
Зів'яла квітка на моїм вікні,
Тонула у рослиннім вічнім сні.
Її опале змучене волосся,
Вітрами з підвіконня понеслося...
Зелені руки засихали від знемоги,
Але не знають вже вони тривоги.
І ароматами вона зітхала,
Вологи краплю увесь час чекала.
За кілька днів упала у вазоні,
Вдивляючись у глибину безодні.
Прощалася зі світом рідним, милим,
Збирала на прощання ті всі сили.
Зів'яла квітка на моїм вікні,
Тонула у рослиннім вічнім сні.
Але судилося з зернятка відродитись,
Життя нового, мов води, напитись.
2021-01-24 17:30:55
2
0