Я не хотів...
Kruhitka Dobro
Він постійно шукав визнання в чужих очах Не знаходячи він потопав у своїх помилках Вішав камінь на серце, і стрибав з мосту надії У море власних нікому не цікавих переживань Нікому не нарікаючи і не засуджуючи Серце вистукувало азбукою морзе: «я не хотів народжуватись» Колись він кричав про свої страхи кожному Хто хоч якось торкався його душі Проте все змінилось після однієї маленької зради Яка була від найріднішої людини Його крик застиг у просторі і часі Подейкують, що його можна почути Але треба мати хороший слух і гарну вдачу З тих пір, ніхто не знав чого насправді він боявся Всі бачили лише дії, які він робив чи не робив Він не міг пояснити свою позицію Не міг нічого довести або спростувати Йому щось заважало Щось всередині Щось важке Щось гидке Щось липке Можливо це його нікчемне серце?
2023-04-29 13:23:52
2
0
Інші вірші поета
Велика літера В Вже не перший монолог Arbitrium За тими днями, вечорами
Інші поети
Alina
@someoneofnowhere
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3416
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12320