Шість або 5,2
Тремтять каштанові віти,
То хрумкотять самоцвіти.
Кольори чітко буро-зелені,
Іноді рожеві, такі не веселі.
Діти невпинно дорослішають,
Дорослі тихесенько старіють.
Все тремтить, летить в нікуди,
То вітер вдихає на повні груди –
Зміни, осінь, майже я і трохи ти.
За вікном співають жваві коти,
А люди якими завжди були
Такими свою пам'ять й лишили,
Тобто до «всесвітньої» болі смішними.
Я не вірю – я роблю,
Я не покохаю – полюблю,
Я не посну – я по римую.
Ми разом – сам помрію...
Ти не віриш – ти надієшся,
Ти кохаєш – то й полюбишся,
Ти не спиш – і не римуєшся.
Все про життя і про життя,
А про що ще наші майбуття?
Хах, бо не маємо вороття
І точної карти по морях буття,
І врешті решт допоможе каяття,
А решті решти відьомське багаття.
О шостій, шостого числа,
Шість дуреп, з шостого крила,
Шостої лікарні, шосту мають лють,
Шостим разом, шістьох уб'ють,
В шостій книзі, шостого автора,
З шести кінців, одного гекса*.
Гекс* – грубо кажучи шестикутник ;)
2020-09-18 21:50:26
9
1