Надзвичайні

Кузаня

Ми тут, ми поруч, серця відкриті, Над нами небо... А ми убиті. Так близько сонце, далеко планети, Ось так помирали звичайні поети... Те світло в очах за секунди згасало, Та тільки надія і віра тримали! А їхні думки на папері пером, Усі, хто був зверху прозвали "гріхом". Ми тут, і ми разом, очі закриті, Та в серці вогонь, і його не згасити, Вже тіло холодне, і серце не б'ється, Та тільки, пробачте, душа не здається! Ми поруч, ми разом, під небом з тобою, Для нас ті думки стали смертю людською... Так пробачте мене, відпустіть в небуття! "Ми померли як ті, що бажали життя"...

2019-05-15 11:41:09

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Божевільний

Круто! 👍

Відповісти

2019-05-15 15:13:56

Подобається

Кузаня

немає...

Відповісти

2019-05-30 23:06:57

Подобається

Кузаня

Ох, дякую, дуже люб'язно з вашого боку☺️😊

Відповісти

2019-05-30 23:08:07

Подобається

Інші вірші поета

Не люби мене, будь ласка Пиши, пиши... Фальшиві (Справжні) Харакірі

Інші поети

Emily

@Amaliya_

Лео Лея

@lesya_yurp

Sumyat Swezin

@Sumyat_Swezin

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

4065

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4847