Надзвичайні
Ми тут, ми поруч, серця відкриті, Над нами небо... А ми убиті. Так близько сонце, далеко планети, Ось так помирали звичайні поети... Те світло в очах за секунди згасало, Та тільки надія і віра тримали! А їхні думки на папері пером, Усі, хто був зверху прозвали "гріхом". Ми тут, і ми разом, очі закриті, Та в серці вогонь, і його не згасити, Вже тіло холодне, і серце не б'ється, Та тільки, пробачте, душа не здається! Ми поруч, ми разом, під небом з тобою, Для нас ті думки стали смертю людською... Так пробачте мене, відпустіть в небуття! "Ми померли як ті, що бажали життя"...
2019-05-15 11:41:09
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Божевільний
Круто! 👍
Відповісти
2019-05-15 15:13:56
Подобається
Кузаня
немає...
Відповісти
2019-05-30 23:06:57
Подобається
Кузаня
Ох, дякую, дуже люб'язно з вашого боку☺️😊
Відповісти
2019-05-30 23:08:07
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
52
14
2775