Надзвичайні

Кузаня

Ми тут, ми поруч, серця відкриті, Над нами небо... А ми убиті. Так близько сонце, далеко планети, Ось так помирали звичайні поети... Те світло в очах за секунди згасало, Та тільки надія і віра тримали! А їхні думки на папері пером, Усі, хто був зверху прозвали "гріхом". Ми тут, і ми разом, очі закриті, Та в серці вогонь, і його не згасити, Вже тіло холодне, і серце не б'ється, Та тільки, пробачте, душа не здається! Ми поруч, ми разом, під небом з тобою, Для нас ті думки стали смертю людською... Так пробачте мене, відпустіть в небуття! "Ми померли як ті, що бажали життя"...

2019-05-15 11:41:09

4

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Божевільний

Круто! 👍

Відповісти

2019-05-15 15:13:56

Подобається

Кузаня

немає...

Відповісти

2019-05-30 23:06:57

Подобається

Кузаня

Ох, дякую, дуже люб'язно з вашого боку☺️😊

Відповісти

2019-05-30 23:08:07

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11208

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3559