Неволя України

Кузаня

Мої мрії тихенько згорають, Вони пил тих останніх надій! А за спи́ною крила... Вмирають. Ти радій поки можеш, радій! Ланцюгами заплутані долі, З їх очей лються сльози Землі... В них немає ні правди, ні волі, Тільки люди головою в петлі! З нас здирають останню відважність, Хтось веде нас в пустелю, на смерть! А навколо лиш гроші...Продажність, Ми живем, знов збігаючи геть! Ми не любим свою Батьківщину, Не кохаєм людей за добро... "Самотік" лиш руйнує країну, За яку проливали ми кров! Так загасим вогонь і ті спалахи, За останню надію в душі! І ці мрії, і мертвих крил запахи, Нам замінять кривавих дощів... Наші мрії тихенько згорають, Вони пил тих останніх надій! А за спи́ною крила... Вмирають. Якщо можеш, ти тільки радій...

2019-01-26 12:10:33

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Макс Фолс

Геніально!

Відповісти

2019-01-27 09:30:18

Подобається

Інші вірші поета

Нуль Все дуже просто . Сонет "Вам, Юначе"

Інші поети

Кристина Белинская

@vlyublennaya_poetessa

Nana

@mingi

Anna Sparrows

@birdwithword

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

5342

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12548