Неволя України
Кузаня
Мої мрії тихенько згорають, Вони пил тих останніх надій! А за спи́ною крила... Вмирають. Ти радій поки можеш, радій! Ланцюгами заплутані долі, З їх очей лються сльози Землі... В них немає ні правди, ні волі, Тільки люди головою в петлі! З нас здирають останню відважність, Хтось веде нас в пустелю, на смерть! А навколо лиш гроші...Продажність, Ми живем, знов збігаючи геть! Ми не любим свою Батьківщину, Не кохаєм людей за добро... "Самотік" лиш руйнує країну, За яку проливали ми кров! Так загасим вогонь і ті спалахи, За останню надію в душі! І ці мрії, і мертвих крил запахи, Нам замінять кривавих дощів... Наші мрії тихенько згорають, Вони пил тих останніх надій! А за спи́ною крила... Вмирають. Якщо можеш, ти тільки радій...
2019-01-26 12:10:33
12
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Макс Фолс
Геніально!
Відповісти
2019-01-27 09:30:18
Подобається
Інші вірші поета
Люсі-Софіє Сховок серця в таємниці душі: Останнє поличчя в 26 строфах Фальшиві (Справжні) Пиши, пиши...
Інші поети
B I
@boredintrovert
11:11
@light_blue
Схожі вірші
Всі
12
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9040
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1294