на жорсткій дієті
Last_samurai
голодував за тобою лісами, горами. ріками, змореними в розгублений океан. зорями в небі, буттям спотворенім: місячна усмішка - серп на покосі ран. голодував за тобою містами, селами у павутинні стежок ще невитоптаних країн. мріями, вчинками, рухами невеселими: всі фотографії вдалі дістались їм. голодував подарованими дрібницями: книгами, светрами, записами: дарма. голодомор із мовчання - такий принизливий. мов апетит булімії, яку не визнано. а в мого серця і зовсім його нема.
2021-10-26 16:29:38
24
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Саша, он же Шурик, он же Добрый пёс
Прекрасно 👏🏻👏🏻👏🏻
Відповісти
2021-10-26 17:49:22
1
Інші вірші поета
044: ІІІ казкове/кс3 лемніската бернуллі (ні) суржиковірш
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4688
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12182