Потягеньки/кс3
До потягу - хвилина тільки. Одна хвилина - і бувай.
Я зішкрібаюся зі стінки, звучить у вухах теплий вайб.
Ще пара кроків на пероні (кому брешу - останній крок).
Надія тиском б'є у скроні: втечу від бруду та сварок?
Надія шпрехає на дойче, я їду в Альпи назавжди.
Або настільки, буду точним, наскільки зможу від біди
тебе й себе порятувати, сховавши правду за кордон.
Розлуки день, напевно, свято. Он, чуєш дзвони: дінь, дінь-дон!
Я їду геть в труні із тіла, ще не відспіваний ніким.
Мені всміхаються так мило лише напівпровідники.
Приїду - запишусь на йогу, і буду їсти food, що green.
Та не втечеш ти від усього, коли воно з усіх сторін.
Куди тікати, як навколо замкнуся знову у собі?
Страшним ефектом парниковим не захлинуся у журбі?
А у вагоні-ресторані заїсти зможу наратив?
Я готувався так старанно, що сам себе не відпустив.
2021-04-06 05:35:10
16
16