обери власний фінал
ти знаєш, що можна вигадати нового бога та навіть самому стати тим, на кого молитимуться кілька паств. написати віршовану біблію-2, де свавільні місткі цитати марним ілюзіям скинуть ментальний пас. можна пробути вигнанцем у власної вбивчої думки, бачити вихід нестерпний (проте ясний) з надто гарячих невизначених стосунків, що підсвідомо транслюють уперті сни. можна писати посвяти, допоки лишились сили на жалюгідні благання заздалегідь призупинити прощання. завжди просила, тільки покинувши гру, не спинити хід. можна забути важливе, чужою людиною без контексту стати нарешті. згубитися поміж зір, спогадів домовину закопуючи гротескно в жменях мовчання, розчинених у сльозі. можна без тями любити та в серце вганяти палі. термін залежить від волі. давай парі: день, коли я збагну, що нарешті нічого до тебе не відчуваю, стане для мене {останнім/червоним} в календарі.
2021-10-25 08:54:50
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Last_samurai
щиро дякую!
Відповісти
2021-10-26 20:15:32
Подобається
Last_samurai
Відповісти
2021-10-26 20:15:48
Подобається
Last_samurai
@Джон Сміт сам розчарований😃
Відповісти
2021-10-26 20:16:56
1
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2540
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12432