Генію

Рая Лебідь

І дорога стелиться, аж лячно. І степи задумались до хмар. І життя твоє собаче Все заплуталось в дорозі віковій. І здіймаєш очі ти з-під вій, Аж до неба й бога заодно. Будеш плентатися між хатами, Будеш чути оди і прокляття. Будеш спати на подушці кам*яній. І розлучниці-тривоги задушили б все до тла. Тільки ти молитися не вмієш, Тільки ти все віриш у себе. Тягнешся до неба, хмара - лине; Ти стоїш, оддавши все життю. Може ти придумаєш ще, нащо: Бог той думками набив чого? Ти йому на слід ногою станеш, Ти - наповнений той мукою до тла. Мрії : гніт і воскресіння - Все тобі! Ти наповнений і радістю й злобою: Викував любов, як той граніт. І повторять твоє слово Тисячі в одвіт. І не журись журбою, У твоїй руці душа: Зморена й отруєна тобою… Все зринає і летить Аж до віків… Навік.

2019-01-25 12:55:35

3

0

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

43

33

8911

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11997