Вірші
Пекельник
Цвіте черешня, голос плаче,
Земля чорніє в передчасі
З новими віхами побачень,
І з синяви стинають журавлі.
Гієнським сміхом в преісподній
Застиглий насміхається кістяк.
І святих свят напередодні,
Сивим оком світиться маяк.
Амінь…пробачень буде тьма!
А може серце заніміло?
О, Боже, проклята війна,
Коли скінчитися посміє?
1
0
549
Жити
Дивом снилася
Зоряна ласка.
І падала нічкою
Місячна казка.
Молитва неба до землі,
Планета зморена жагою.
Шаманом хмари шелестять,
Цілують ягоди калини
Безмежно пя*ні роси,
Проміння сиплеться
В земний кришталь,
В безсмертя відображення.
Вода річок склала для неба пісню,
І зринула увись бажанням дива.
В*ються дурманні хмелі,
Діставши до зірок хмелем
Слова і до комети
відлунням
В мить цю, - щасливим.
Бажаннями наповнена струна,
І кров звучить безмежно п*янко.
І місяць зірці розливає пісню,
І небо планету закутало
В обійми терпкі і цілунки.
Жива я. Як бачиш -
І бачу все.
Як, бачиш жити буду
Ще і ще,- ловитиму стогранну мить,
Хмільними вечорами,
Дурманною нічкою,
Днем світила,
Я жити буду,
Я – жива.
Хай ллє
Проміння сонця
У мелодійну ранкову
Чашу
Часу
І сподівання.
3
0
410
Серце
Я - дитина сувора.
Мені в душу влились
Чебреці і печаль.
Я - дитина не бідна й не хвора.
Я дитина зачата не в час.
Як настане пора
І засіє весна
Луги й квіти свої.
Я літатиму легко над ними.
Я кричатиму пташкою:
Буду тій я весні за уста.
А тепер: я ще рано.
Ой, рано у світ…
А вже завтра –
То буде запізно.
Ми кричім в сповитку,-
Ми вінчаємось зі світом.
Світ далекий і мрійний.
В ньому вічність сама,
В ньому сиві, журні попелища.
І немає у світі найгірш:
Як та зрада близьких-
Ближчих серцю людей.
Як Господь би карав.
І як чорт забирав.
То у тім пожарищі одвік;
Щоб найтяжче згорала душа,
Відбирається серце:плекання і цвіт…
І як я вже повік вирушаю
Той людиною в світ: у гроті і цвіті
То, Господь, з мене строго питай.
Мене тяжко карай.
Але серце моє…
Допоки світ зо мною, а я із ним у парі
Душу мою, Господь,
Живу
Не труї, не карай:
Серце моє живе не гаси,
О, Господь, всеблагий
Ти любов в моїм серці не вбий…
Крізь зародження щастя.
2
0
421
Генію
І дорога стелиться, аж лячно.
І степи задумались до хмар.
І життя твоє собаче
Все заплуталось в дорозі віковій.
І здіймаєш очі ти з-під вій,
Аж до неба й бога заодно.
Будеш плентатися між хатами,
Будеш чути оди і прокляття.
Будеш спати на подушці кам*яній.
І розлучниці-тривоги задушили б все до тла.
Тільки ти молитися не вмієш,
Тільки ти все віриш у себе.
Тягнешся до неба, хмара - лине;
Ти стоїш, оддавши все життю.
Може ти придумаєш ще, нащо:
Бог той думками набив чого?
Ти йому на слід ногою станеш,
Ти - наповнений той мукою до тла.
Мрії : гніт і воскресіння -
Все тобі!
Ти наповнений і радістю й злобою:
Викував любов, як той граніт.
І повторять твоє слово
Тисячі в одвіт.
І не журись журбою,
У твоїй руці душа:
Зморена й отруєна тобою…
Все зринає і летить
Аж до віків…
Навік.
3
0
365
Цілуй
Грайте зорі на скрипках ночей
І місяць веснянку співай!
Небо припадає до чола,
І сни стали прозорі як тіні,
І душі сплелись як коси надії,
І доля здіймає на плечі
Тобі,
Мені на груди,
Ржавий, як колодязь хрест.
Ти цілуй мене в губи частіш,
Бо цілунок в чоло -
То останній.
І хай колискою земля
В черемусі розквітлій,
І хай не буде ще труна:
Мене ще інквізиція не отруїла
До сну без сновидіння.
І матка виколише
Ще не одне дитя.
Цілуй частіш,
Я буду, доки душа
Цілунків не забуде.
Мені колискою ще земля,
Мені ще двадцять і чотири.
А на душі вже ран сповна
Неначе тисячі вже літ прожила…
Люби мене
Хай зачинається дитя
Без гіркоти в душі
І днини згуби…
Цілуй уста, живіт цілуй
І теплі досі груди.
3
0
356
Душа
Палить душу роса,
І сонце так пізно встає.
Розбуди ти ще раз небеса,
І ще раз хай душа запалає.
Хай кулі сталеві
Знітяться в полум'ї серця.
На землі цій не завжди в обмані
Завмирає навіки душа.
Ковзається зірка рождення
По замерзлому небу,
І святки дзвенять ностальгічно.
Все нагадалося:
І те, що вже давно забути треба.
І ніч рождення дасть язик
Тим, що німотою мучилися віки.
Хай плаче горе,
І заговорить в утробі немовля,
І забринять у небі зорі,
Ще раз воскресне хай
Оновлене життя.
Комети хвостами
Зшивають молочні шляхи.
І місяць бреде до сонця покоями
Міняти ніч на день.
Міняти іскру на уламок душі
Зорі спішать на межі.
І всесвіт спішить єднати
Чорне і червоне,
Міняючи різнобарв'я ниток душі.
І янгол перший Діоніс
Веде в полоні вперше пізнаної муки.
І ти єднання всіх дзеркал
Наповнених свідомістю і часом.
П'янкий , кудлатий обеліск чуття,
Ідеш по вічності,
Несеш свою багатогранну мить.
Та нескінченна мить,
Що в чаші часу мілісекунду спить,
І три секунди поїть душу.
І ти гориш:
Осколком свідомого бажання
Днини.
І хай оточують тебе міліарди людей
І служителів вічного часу,
Ти з ними уламок єдиної грані
У чаші мінливих ідей.
3
0
332
Той день
...Той день минув...
І стала ніч сліпа.
Почуй!
І вслухайся в слова:
Історія людей,
Тих, що були, і вже нема.
Колись і ми ввілляємось
В просто слово...
Історія людей:
Історія зі святості й пороку;
І не поступиться той день ні кроку...
Той день, що впав сьогодні
На твоє ясне чоло.
І ти тепер єство, що стрепенулось,
Тихо, й знов, в утробі майбуття:
Тепер, під пісні зір вестиме в вічність,
Той день, малюючи тебе крізь забуття...
...Той день єси і юний, і старий,
Мов его Бога.
Коли в колиску положив,
Коли в труну проводив.
...І був той день німий,
І ніч сліпа була йому до пари,
І як ті двоє переспали
В печері неба голубій,
І пара духів-голубів
Упала ним на груди:
Каїн і Авель.
І перший їх дім,
І перші сльози,
І перший сміх
Крізь верболози;
В наш дім німий, у нашу хату, землю нашу...
І в ніч сліпу, у нашу ніч...
Той день, коли була свята вагіна,
І зводилися храми для повій,
І падали у сніг крихкий
Умерлі на очах тяжкого колізею;
І як горіли відьми на чумному вогнищі;
Душилися "не люде" під тупіт
Кроків ідолів живих...
І виживали Бога ради, і Чорта ради,
І ради дня, - німого дня.
І зачиналися під світло зір:
І прозрівала ніч, і були зорі їй за очі...
...І в шостий день творінь
Світанок розбудив
Од холоду нічного, і од химерних
І блаженних снів
Живих...
І ми родились у світанок,
І йшли у той же самий день...
...Історія людей...
2
0
336
Горобина
Цвіте, цвіте рясний
Який ти далекий!
Світе, світе,
Хороший прекрасний,
Який ти великий!
А я знайду
Тую горобину,
Що я зерня посадила,
Знайду – прихилюся:
Ой, ти горобино,
Цвітом рясна;
А чи я дівчина
Та не красна?
Чи умію жити?
Вмію ж я любити…
Що ж ти, горобино,
Хмарами полину
Обплелася?
Чи ж тобі розквітнуть
Весна не далася?
Чи ж ти, висока
До сонця дістала?
Що ж ти, горобино,
Похилилась стала?
Ой я – горобина,
Та я висока
З сонцем розмовляла.
Од вітру линяла;
Як весна прийшла:
Цвітом зацвіла.
А прийшли полини
Гіркі - обступили…
Горобина рясна,
Горобина красна,
Чи я не прекрасна -
Жінка України,
Землі чорнобривих?
Ой, чи сині очі,
А чи довгі коси
Щастя то приносять?
А чи чорні землі,
Чи калини зерня -
Щастя України
Той землі полину?
Візьму тії коси
Розпущу по вітру,
Візьму тії очі -
Сльози тії витру.
Стане горобина
Рясно розквітати,
Стане горобина
Ягоди кидати.
Земля України
Горобини ягоди
Рясно розсівати.
Стане земля України
Отії полини вижинати,
Не дасть їм зростати.
Віють вітри
Мої коси,
Сушить сонце
Мої сльози.
Ростить земля
України
Рясні горобини,
Червоні калини,-
З серця,
Що за Україну
В'яло та і гине.
Цвіте, цвіте рясний,
Який ти прекрасний!
Світе, світе,
Хороший прекрасний
Який ти широкий
2
0
402
