Та, що живе у минулому
Мене немає в теперішньому часі.
Мене зовсім у часі нема.
Я залишилась десь у минулому,
Заблукала там і зацвіла.
Проростаю давнішнім листям,
Розсипаюсь на полотні
Розбитим, згорілим будинком,
Збудованому на своєму ж тлі.
І в мене лишилось тіло,
Що проживає момент.
Душа думками шуміла,
А сердце розбилось вщент.
Живу я від сонця до місяця,
Дивлячись на стрімкий день,
І не знайду собі місця
Ні в лютий, ні в дожливий жовтень.
Мене тримають лиш спогади,
Які і зникають з часом.
Постійно живу в своїх мріях
Та сподіваюсь на краще.
Але вже пройшло стільки днів,
Проте я застигла у часі,
Ходжу по порослим слідам,
Блукаючи в зимовій чащі.
І день мій так схожий на інший,
Що дуже кортить кричати,
Бо я не витримую більше
Й не можу це все вже сприймати.
Через два місяці знову
Буде новий рік,
А я залишуся в цьому,
Напевно ще навіть на вік.
І тепер я зовсім не знаю:
Чи можу хоч щось змінить?
В мені давно потерпає
Та болісна перша мить.
І я ще вчуся тут жити
В хвилину, що зараз біжить.
Може мені все ж таки вдасться
Свою душу та сердце сцілить.
2023-03-04 10:10:33
1
0