Треба навчитися...
Lelyana_ art
Треба навчитися людей відпускати, Якщо вони не хочуть в твоєму житті сіяти, Коли вони кидають тобі ножі в спину, А ти пробачаєш все без упину, Не треба мільйони шансів давати, Тому, хто буде з твого серця пелюстки виривати, Хто один раз зрадив, той не зміниться більше, З попелу будувати замок, буде ще гірше, Найстрашніше, коли ти знаєш всю правду, Та людина не бачить провини, не дасть собі ради, Буде і далі в замкнені двері битися, Не хоче з відустністю жертви миритися, Якщо ти відчуваєш, що працюєш для чужої мрії та мети, Краще тікати, зі слизького шляху зійти, Не треба про людей-примар жалкувати, Краще самому свої скарби шукати, Треба робити висновки, коли твоє серце на шматки розідрали, Бо свою грішну мету, ці люди знали, Спалити зелені луги твоєї душі, Витоптати у серці спориші, Та не сумуй, не здавайся, просто відпускай, Значить, що не будуть вони з тобою будувати твій рай, Скоро не будеш ти на самоті, Загорить зірка-провідник у твоєму житті.
2020-10-04 16:22:54
8
0
Інші вірші поета
Благословенна зірками Біль мене не лякає Я ненавиджу... Блакитна півонія
Інші поети
Marta_Zeppelin
@Marta_Zeppelin
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
127
26
4135
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10919