Я знаю, що мені пощастило
Я знаю, що мені неймовірно пощастило, Бо доля в моїй душі страшний шторм припинила, Я довго про спокій молила чисте небо, А тепер я чую цей перлинний голос та більшого мені не треба, Я не думала, що в мене є ще якийсь шанс, Відчути те, що у цей захоплюючий момент зупинився час, Та зустрілися через сорок тисяч років і наповнилися душі цілющою водою, Виблискувати разом своєю неземною чистотою, Можливо, це історія листів, що пахли зов'ялими трояндами колись, Та зараз кінець її лине у незвідану вись, А я відкрила ворота до королівства свого вперше за стільки років, Бо, щоб зустрітися одне з одним, ми пройшли трильйони кроків. * Тобі
2021-01-11 22:37:43
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Lelyana_ art
Відповісти
2021-01-11 22:39:40
1
Akeldama
То мабуть і пощастило, як так кажете.)))
Відповісти
2021-01-12 01:04:02
1
Lelyana_ art
@ Akeldama 😊😉
Відповісти
2021-01-12 07:34:54
1
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5574
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4700