Крила

Lelyana_ art

Намистом днів, проходить наше життя, Ми творимо маленькими шматочками щастя своє, А більше немає миті для вороття, Сонечко вже по-іншому встає, Ми малюємо, як художники, шлях до своєї мети, Чекаємо на диво, яке, наче, вже на порозі стоїть, Головне не вдаритися об каміння, зі шляху не зійти, І заглядати в свою душу, як в глибину століть, Та наші мрії, не просто зіткані з зірок, Саме в них - вся наша сила, І коли ти робиш свій наступний крок, то відчуваєш, що в тебе є крила, Ти щасливий, якщо цей солодкий нектар відчуваєш, Хай ця думка тебе надихає, Коли ти робиш те, що всім серцем кохаєш, І поки це тече в твоїй крові, то ніщо тебе не спиняє.

2020-08-31 20:00:04

3

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Lelyana_ art

😊😊😊

Відповісти

2020-08-31 20:05:03

Подобається

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

2233

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11216