Коли виходиш з дому
Любомир Крупка
коли виходиш з дому ти не знаєш кого зустрінеш з ким пройде твій день ти просто йдеш ступаєш крок за кроком у новий світ де хтось тебе чекає це хтось вже бачив як ти йдеш повільно так байдуже до всього це він він бачив як сідаєш у маршрутку і як дзвенять монети в гаманці йому приснилось що ви разом і що його рука в твоїй руці йому хотілось бачити ще більше тебе забути щоб відчути ще раз момент кохання тоді як вперше тебе побачив забути і згадати що сказала як бавилась наївно у слова а він чекає так ніби сонце забере її до себе а його залишить отут на вулиці серед дощів серед брудних провулків залишить тут де все як завжди він згадав її усмішку той раптовий подив вона пішла він знає що для неї приготував вже ліжко інший чоловік вона йому віддасться просто так посеред ночі з музикою джазу на теплих і шовкових ковдрах там затишно і видно як злітають літаки у хмарах загорнуть в обійми залюбки і б’є годинник що пора іти пора а він забуде що було тоді забуде як побачив її вперше розвіє вітер всі його листи і скаже це було красиво моє кохання згасло у душі
2020-09-13 08:42:23
1
0
Інші вірші поета
Червоні стіни Невловимі Я набирав повітря у легені Дихай
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11445
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1416