Вірші
Жити
Я відчуваю що всередині щось стисло
І намертво вчепившись у горлянку тягне вниз
Так ніби десь на глибині є джерело
Те джерело де б’є свята вода
Так ніби я торкнувся пальцями до неї
І світло там сіяє
І оживуть сади
Живу і я
Так ніби і живий
Але всередині так пусто
Лиш дзвонів чую я глухі акорди
І серця такт я відчуваю
Розміриний і тихий ритм
Так ніби в танці я
І грає музика спокійна
Закутаюсь міцніше у думки
Забюсь в куток там де ніхто не знайде
Слова мої бринітимуть на сонці
Думки свої я захищу паролем
Думки що залишаються зі мною
І знов всередині стискає
Мовчить на мене пустота
Так гучно щось мені говорить
І душить сильно під душею
Повітря десь на денці
А всюди лиш вода
Я відкриваю очі
Ніч моя зі мною
Я хочу дихати
Не можу
Я хочу жити
Ще один ковток
Мій світ це люди
Мій світ летить
Мій світ під три чорти
Буває встигну шанс зловити свій
Буває ні
Так порожньо і так стискає
Але не поспішаю
Я впевнено іду в житті
Є миті щастя
Є розчарування сіль
Але найбільше є емоцій у мені
Бо все що маю це вони
Я думаю
І я живу
Я відчуваю
Одне бажання
Жити
І кадри змінюють обличчя
І там де був дитиною я чоловік
Бо я пливу
На хвилі радості
Імя якої
Жити
2
0
325
Я набирав повітря у легені
я набирав повітря у легені
а видихав слова
а потім
ноти стомлено лягли мені на груди
здушили тіло
і я хотів устати
але не зміг
бо під вагою твоїх вуст не встояв
я брав ножі
і вирізав твої недбалі силуети
але тепер
від них у мене рани на руках
і кров стікається по пальцям
фарбуючи твої
і ноги
і вуста
і тіло все завмерло
хоча і ти кричала
ножі заграли танго на паркеті
мені ще два штрихи
до образу твого додати
і ти будеш моя
у музиці пісень
у тиші серед ґвалту
до образу твого
один лиш рух
до неба я сягну рукою
і наостанок наберу повітря в груди
й заспіваю
що ти моя
ти небо
ти моя земля
3
0
306
Тобі не солодко
тобі не солодко
твоя любов просочується крізь пальці
думки навхрест склади
і голос заточи у камінь
щоб тиша заспокоїла тебе
бо тільки так ти сильна
не солодко тобі
я знаю
бо сам блукаю в лабіринті почуттів
де ти
тебе гукаю
а ти мовчиш
лиш сиплеш іскри в мої очі
від тебе йти так само як лишатися з тобою
ти з іншим
він для тебе все
це він чекає в іншому кінці тунелю
до нього ти
чи знову звернеш ти до мене
тебе гукаю
і знаю те чого не відає ніхто
твоя печаль в мені
тобі не солодко я знаю
тобі не солодко
пробач
1
0
240
Залишся тут
залишся тут
залишся і нічого більше
вдихай повітря і лети
і ніжність перетворюй в хвилі
і світ хай буде твій легкий
окутаний світанком тихим
і я десь поруч буду
ходити за тобою назирці
шукатиму ті квіти що губив
коли ішов від тебе
і повертався я назад
бо вже немає спокою
і лиш з тобою я живу
і лиш тобі дарую літо
щоб ти змогла зі мною бути
і лагідно торкатись хвиль
і згладити ті гострі шпилі
які все тіло моє вкрили
залишили рубці і шрами
і все болить
і все пече
а як торкнешся
заживає
тіла зійшлися в океани
і стало світла нам на двох
ти світанкова і прозора
на двох ми небо розділили
на двох одна душа
на двох цей світ
лежиш на хвилях
відчуваєш спокій
мій подих
мого серця стук
і хочеться нестерпно жити
ловити посмішку з твого лиця
набрати спокою у моря
а з неба пригорщу зірок
розсипати тобі під ноги
лягти на ніжні руки
і заснути
під шепіт лісу
і під гомін гір
2
0
198
Колія
Панельні будинки завжди тиснули на мене. Ці неймовірно великі будинки із сотнями тисяч потаємних історій запрошують до себе випити чаю, потім чисто випадково зіграти головну роль у чужій історії кохання, а зранку прокинутися з розбитим серцем. І хто б міг подумати, що єдиним хто мене підтримає це буде той самий жахливий безхатько із смітника біля мого будинку. Тоді він підійшов до мене, по-батьківськи поклав свою руку на моє плече і сказав: « Хлопче, справа зовсім не в цих панельках. Не думай про них. Вони і так залишаться стояти і спостерігатимуть за такими як ти. Вони не змінюються, змінюєшся ти». Я не знав, що робити з тими словами сказаними так невчасно, якраз перед тим як стояв на колії. Я мав чекати свого потяга. Котрий забере мене з цього міста. Такого рідного, і такого чужого водночас. Чекав, поки він закине кудись подалі, щоб я знайшов себе. Аби починав все спочатку. Але чому ж я стою не на пероні, а на цій довбаній колії? Нормальні люди завжди чекають потяг на вокзалі. Вони беруть свої важкі валізи, цілують на прощання рідних і покидають це місто. Вони усміхаються йому в надії, що ніколи більше сюди не повернуться. Але всі ці люди зовсім не схожі на мене. Адже не вони зараз опинилися посеред рейок, які як неймовірно довга стежка стелиться за небокрай. Ні не вони. Це я. Єдиний хто вирішив, що саме так можна подорожувати в часі. Я саме той хлопець, що передивився « Назад в майбутнє» і винайшов свою машину часу. Я той, хто подорожує без квитка. Я стер межу реального і вигаданого. Потяг ще далеко і я встигаю, ще написати листа рідним. Я маю ще час щоб подзвонити коханій, сказати як безмежно її люблю. Попросити в неї пробачення за всі жіночі дні без квітів і всі темні ночі без поцілунків. Я маю час подзвонити. Я маю час написати. Але я не можу проявити такої слабкості. Я стер межу і заразом дороги на повернення в мене вже немає. Замість того я просто лягаю на шпали. Сонце грає на моєму засмаглому тілі. Десь здалека чується гудок. Я зачиняю очі і уявляю, як мене несе вітер. Вітер сильнішає і тепер я відчуваю мене обливає гарячою водою. Руки невагомі. Зараз я їх не відчуваю. Я не відчуваю нічого. Моє тіло тут. Душа на іншому континенті. Тепер я мандрую не містами. Тепер мені не потрібні міста. Саме зараз я нічого не повинен доводити. Я подорожуючий. Вічний мандрівник. Я відкрив своє світло. Воно поглинуло мене. Мій останній подих забрали думки про заключні слова безхатька « Змінюєшся ти. Лише від тебе залежить що буде завтра. Саме життя це найбільша цінність. Бережи його». На жаль, цього я так і не зрозумів.
0
0
225
Закінчуй речення і став крапку
закінчуй речення і став
крапку
бо так закладений цей світ
його не зміниш
його не обійдеш
та поки слово є
я буду говорити
поки тіло є – піду в танок
душа допоки є – любитиму
ніхто не скаже всупереч мені
бо всупереч немає
тут все таке крихке
таке недосконале
і говорити стане легко
слова формують думку
вона як птах
народжується в небі
вона з повітря
вільна і примхлива
вона моя
із досвіду відлита
вогнем окроплена
гаряча сталь
що руки обпікає
здіймається під небеса
народжений і сильний
той хто знає
що всьому є кінець
де є початок
що кожен родом із дитинства
пізнав життя
ішов не дивлячись назад
був гідним сином матері
своєї
та вірним чоловіком
дітей своїх вчив жити
та не боявся крилами дістати
неба
не ув’язнив себе у клітку
протиріч
ці крила досі за плечима
у всіх хто думкою високий
хто не забув про неї
хто хотів рости
не ставив крапку
а почав новий рядок
і знаю сину мій
ти теж такий
ти будуватимеш мости із мрій
колись ти з’явишся на світ
і станеш сильним
а я радітиму за тебе
з тобою йтиму
я чекатиму тебе
і тут кінець
але це тільки вірш
попереду життя
попереду твій світ
1
0
136
Дихай
Я хочу щоб ти дихала. Не так як інші. Не містом. Дихай мною. Відчуй наш ліс. Повітря повні груди. Тут тихо. Хай сонце гріє руки. Хай дощ впаде на плечі. Тут поруч стежка. Хай вкаже шлях. Йди на голос. Не озирайся. Слухай. Я поруч. Чи бачиш ти мене? Я біля тебе. Продовжуй дихати. Рушай вперед. Окутаєш туманом очі. А на дорозі синя мла. Ти йдеш туди. Дуби шумлять. Щось кажуть. Тихо тихо. Ти слухаєш. Тут вітер свище. Шепочуть трави. Ти знаєш всі секрети. Не тільки лісу. Але і мої. Відчуй тепло. Ти бачиш море? Поглянь. Одразу за горою. Там хвилі. Вода як дзеркало. Зайти у неї. Руки опусти. Бачиш. Кришталева. Там відображення твоє. Тебе мов дві у хвилях. Піди до них. І руки опусти на море. І небо затули собою. Та все ж вертайся. Підступні хвилі. Краще йти на берег. Бо тихо там. Пісок гарячий ніжить твої ноги. Ідилія моя. Дивись. Чи бачиш ти мене? Не думаю. Але я поруч. Іди на голос квітів. Зайти між цих дерев. Будиночок стоїть. Я тут давно тебе чекаю. Двері на замку. Ключі у травах. Чи знайдеш? Зробити маєш це сама. Не поспішай. І двері відчини. Зайди. Прокинься. Ти між дерев. Це сосни. Немає моря. Пісок вже зник. Слухай тишу. Дихай лісом. Я хочу щоб ти дихала. Ти досі ще лежиш. Ти в білому. А біля тебе я. У вазі квіти. Фрукти на вікні. Я відчинив вікно. На вулиці зима. А поруч ліс. Розплетена коса. Ніжна шкіра і тонкі вуста. Шепочуть губи. А в очах я бачу небо. Я біля тебе. Тримаю руку. І сиплеться пісок з твоїх долонь. Я хочу щоб побачила мене. Почути стукіт твого серця. Дивлюсь на монітор. Дорога в ліс. Пряма і довга як життя. Я хочу щоб ти дихала. І хай не мною. Я кожен день тут біля тебе. Я відчиняю вікна. Тебе чекає ліс. І озеро на схилі. І гори і міста. І кожен день стискаю руку. В мовчанні я назву твоє ім’я. І попрошу у всього світу щоб жила.
6
0
228
Коли виходиш з дому
коли виходиш з дому
ти не знаєш
кого зустрінеш
з ким пройде твій день
ти просто йдеш
ступаєш крок за кроком
у новий світ
де хтось тебе чекає
це хтось вже бачив
як ти йдеш
повільно
так байдуже до всього
це він
він бачив
як сідаєш у маршрутку
і як дзвенять монети в гаманці
йому приснилось що ви разом
і що його рука в твоїй руці
йому хотілось бачити ще більше
тебе забути
щоб відчути ще раз
момент кохання
тоді як вперше
тебе побачив
забути і згадати що сказала
як бавилась наївно у слова
а він чекає
так ніби сонце забере
її до себе
а його залишить
отут на вулиці
серед дощів
серед брудних провулків
залишить тут
де все як завжди
він згадав
її усмішку
той раптовий подив
вона пішла
він знає що для неї
приготував вже ліжко
інший чоловік
вона йому віддасться
просто так
посеред ночі
з музикою джазу
на теплих і шовкових ковдрах
там затишно
і видно як злітають літаки
у хмарах
загорнуть в обійми залюбки
і б’є годинник що пора іти
пора
а він забуде що було тоді
забуде як побачив її вперше
розвіє вітер всі його листи
і скаже
це було красиво
моє кохання згасло
у душі
1
0
121
Червоні стіни
ти вийшла з квартири близько одинадцятої
саме тоді коли вдарили церковні дзвони
дзвони що нагадують про свято
і те що тобі треба приготувати вечерю
вмити своїх вічно замурзаних дітей
та не забути надіслати листівку далеким родичам
які навіть не усвідомлюють про твоє існування
ти залишила кімнату із блискучої бронзи
слонової кості яка побілила стіни
щоб вони стали кольору твоєї шкіри
щоб нависли наді мною
залишаючи лише плями густої кави
яку ти розливала по столі
яка скапувала тонкою цівкою на підлогу
наче кров яка не може загуснути
а просто ллється на землю
той час не має значення
чи то ранок день вечір ніч
неважливо
дзвони вдарили а це означає
потрібно спитати дорогу у перехожих
подивитися у їхні сірі очі
допомогти донести валізи додому
доглянути їхніх дітей
тих що не встигла помити,
адже мала купу своїх справ,
а тут ще вони кричать і вимагають тебе
і тоді можливо ти отримаєш напрямок
дорогу куди маєш рухатись
що ти маєш знайти
ті вічні орієнтири які завжди залежать від інших людей
добрих п'яних обдовбаних
обкурених інтелігентних бомжуватих
всіх тих які вказують тобі шлях
хоча самі стоять на місці
лежачи на руках у міста
слухають бій дзвонів
засинають так і не дізнавшись
звідки лунає ця музика
а ти продовжуєш йти далі
навіть тоді коли перестає грати мелодія
адже дзвонар завершив свою роботу
і тепер прямує додому
до дружини і батьків
до маленької донечки
яка любить брязкати іграшками
і батько тішиться цим
але тобі не весело
місто вже накрила ніч
а ти досі блукаєш темними вулицями
боїшся повернутись додому
не можеш забути ту каву
яка наче кров скапує на стілець
ллється і ллється
по стелі ліжку стінах вікнах
не може зупинитися
починає стукотіти у скронях
і повільно перетікає у плач
це плачуть діти
божевілля думаєш ти
божевільна заперечують червоні стіни
2
0
233
Невловимі
Невловимі почуття застигли у повітрі. Такі бентежні. Вони наповнені весною. Хочеться піти за ними. Зігрітися їхнім теплом. Заховатись від негоди. Розлитись дощем. Залишитись поруч. Дозволити торкнутись до обличчя. Тримати за руку. Згинати і розгинати твої пальці. Стиснути і відпустити тендітне тіло. Дозволити піти. Дати можливість повернутись. Ненадовго. Кілька хвилин я думаю про тебе. Дивлюся на годинник і відраховую секунди. Я маю час зібратися з думками. Я маю час зустрітися з тобою. Один на один. Очі в очі. Сказати найважливіші слова. Віддати тобі найніжніші обійми. Мати для тебе лише одну ніч. Роздягнути. Зачинити всі двері. Зашторити вікна. Позбавити тебе шляхів для відступу. Заколисати поцілунками. Зробити так як звик робити раніше. Без дозволу. Без жодного покарання. Без сорому. Так як ти хочеш. Так як тобі потрібно саме в цю мить. Відштовхнутись від піску. Вийти в океан. Стати вільним. З тобою. З найдорожчими моментами свого життя. З щастям у кишенях. Бути байдужим до твоєї впертості. Залишитись з тобою. Плести для тебе тенета. Чекати поки ти заплутаєшся в них. Поки ти сама вибереш свій шлях. Шлях до мене. Єдиний з можливих. Бо ти течія. Я намагаюся плести проти тебе. Вибираю найважчі маршрути. Здіймаю руки високо вгору. Тону. Ти рятуєш. Викидаєш на берег мов рибу. Очищену від думок. Колючу на дотик. Ти можеш притуляти мене до тіла. Відчувати тепло. Гратися зі мною. Робити все що тобі заманеться. Але не відпускати в океан. Я не шукатиму більше нікого. Давай залишимося на цьому суходолі разом. Я звик робити тебе щасливою. Звик бути мисливцем. Але полювання залишилися в минулому. Мої звірі зникли в лісах. Дикі думки народжуються знову. Невловимі почуття набувають чітких обрисів. Тепер цілком реальні. Ти можеш доторкнутись до них. Вони на твоїй шкірі. В твоїх легенях. І цієї ночі я роздягатиму тебе повільно. Я робитиму це тихо, щоб не сполохати твої почуття. Твоє тіло дихатиме. Я окутаю тебе ковдрою. Нап’юся твоєї води. Берегтиму твій спокій. І тобі не стане сил дихати. Не стане сил опиратися. Від мого тепла. Від моєї спокуси. До ранку. До перших сонячних променів. Ти триматимеш мої руки. Все розтане із сходом сонця. Забуватимуться слова. Стиратимуться думки. Раніше це була ти. А тепер ти без обличчя. Тільки тіло не забуде мої руки. Моє тіло пригадає твої руки. Ніжні пальці в моїх сильних долонях. Ти плачеш від болю. Просиш відпустити. Розмахуєш руками. Кричиш. Здаюся. Ти завжди була вільною. Ти любила свободу. Ми дочекаємось ранку. Дві тіні на ліжку. Розкидані речі. Поцілунок на пам'ять. Ще рано. Поспи. Я зникну в тумані. Я стираю сліди.
5
0
232
А закохатися в тебе знову
а закохатись в тебе знову -
це як відкрити новий континент
давно забутий, але не втрачений
а закохатись в тебе знов -
як вистріл в груди
але лівіше щоб напевне
а закохатись в тебе -
наче пізнати нову релігію
яку пізнаєш лише ти
відчувати як ти роздягаєшся,
бачити як на твоєму тілі проростають квіти,
яким ти розчісуєш пелюстки,
а я поливаю їх своїм спокоєм
те що вмію,
те чого навчила ти
і навіть дивитися на ці нескінченні дороги не так і складно,
коли на них відбивається твоя тінь
і навіть буденні чаювання перетворюються на цілу церемонію,
коли поруч зі мною ти
і навіть коли плачеш
очі залишаються сухими
такими які звик бачити їх я
я залишусь ще на годину
вимкну твій телефон,
щоб не ділити тебе ні з ким
я залишусь ще на мить
буду мовчати тобі в обличчя
я залишусь
я піду не знаю
мабуть тоді коли закохаюсь
це ж так просто
особливо зараз
особливо в тебе
1
0
240
Гітара
На вулиці стало темно. Всі люди розбрелися по своїх квартирах. Засвітились ліхтарі. В повітрі повисла солодка мелодія гітари. Це місцевий музикант заграв сумну пісню про нещасливу долю однієї закоханої пари. Жінки не могли стримати сліз і діставали хустинки. Чоловіки лише сумно похитували головами. Ще трохи і музикант завершить свій концерт. Він закине свій інструмент на плече і зануриться у морозяний вечір. На вулиці його чекав старий велосипед. Колись давно саме на ньому музика мріяв об’їздити пів світу, побачити найвідоміші місця планети. Час пройшов, а мрії залишились мріями. Музикант цим мало переймався, адже був переконаний у тому, що колись точно вирушить у мандри. Він поїде звідки, і вже ніколи сюди не повернеться. Це буде пізніше. А зараз він просто прямує до свого дому. Вже вдома він як завжди відкриє двері сріблястим ключем і зварить собі кави. Гітара стоятиме у коридорі і самотньо дивитиметься в куток. Така стомлена, але неймовірно щаслива. Вона раділа, через те що саме він навчив її співати. Музикант вивів її на сцену. Зробив з неї справжню актрису. Тепер її голос наділений сотнями мелодій, тисячами звуків. Більше того, вона знає безліч мов. Вона змушує людей сміятися. Спроможна завдати болю і так само легко піднести людину до небес. Це все вона має зараз. Але раніше все було не так. Вона добре пам’ятала з чого починалася її «дорога». Це був період поневірянь. Вона думала, що її голос ніхто більше не почує. Самотню, без декількох струн, гітару декілька днів підряд вмивали дощі. Саме тоді вона навчилась цінувати світ навколо себе. Навчилася рахувати зорі. Кожного дня вона вмивалася ранковою росою. Жоден день не проходив, щоб вона не дякувала сонцю. За світло. За тепло. Вона дякувала навіть за біль і страждання, адже це і є частина життя, без яких не було б і радості. А потім прийшов він. Чоловік, що подарував їй голос. Музикант завжди мав мрію. Гітара знала про неї і допомагала йому здійснити її. Тепер він уже спав. Жоден сон не тривожитиме цієї ночі квартиру. Стало тихо. Лише чулася тиха мелодія. Там у кутку спала гітара. Прислухайтесь самі.
1
0
237
Я врятую тебе від світу
я врятую тебе від світу
так як ти того хотіла
в моїй ванні багато піни
і місця в ній теж багато
я зустріну тебе знову
і не дам собі збрехати
що хотів з тобою по колу
літати – пірнати
літати – пірнати
поставити світ на паузу
думати про незбагнене
тобі багато не треба
мені ще менше треба
я не вірю у синє море
воно так далеко від мене
та як хочу відчути спокій
пригортаюсь до тебе
і тут подих неба
і ніби так треба
ми різні у дотиках пальців
відмінні у вигинах тіл
і все що колись забувала
сказати тобі я хотів
ми вдвох випадкові й не схожі
цілуємось у ванні моїй
вином окроплюємо ноги
тамуючи біль
тамуючи страх
я врятую тебе і нічого
не зміниться більше в житті
ти танцюєш ховаючи погляд
я дивлюсь і не знаю
дивлюся й не знаю
чи очі твої ще мої
4
0
237
