I.
Звільнився ранок від нічних оков,
Від темряви, що силою скувала,
Вона йому на вухо щебетала,
Й солодким жаром запалила кров.
Й мене пекучий яд її вколов:
Ти в мареві нічнім мене спіймала,
І шаллю ніжно руки зав'язала,
Щоб взяти здобич із собою в схов.
І обпікали очі ті огняві,
І я, мов скіпка, миттю спалахнув,
Конаючи від страсті знемагання.
Ти оселилася в моїй уяві...
Повіки знов зімкнувши потонув...
Квітує сяюче огнисте вбрання...
Від темряви, що силою скувала,
Вона йому на вухо щебетала,
Й солодким жаром запалила кров.
Й мене пекучий яд її вколов:
Ти в мареві нічнім мене спіймала,
І шаллю ніжно руки зав'язала,
Щоб взяти здобич із собою в схов.
І обпікали очі ті огняві,
І я, мов скіпка, миттю спалахнув,
Конаючи від страсті знемагання.
Ти оселилася в моїй уяві...
Повіки знов зімкнувши потонув...
Квітує сяюче огнисте вбрання...
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
I.
Гарно
Відповісти
2024-06-29 10:33:27
1