***
Мамусю... я скоро повернусь додому...
Із променем сонця впаде на плече
Маленька, барвиста долонька кленова,
Й на хвильку тривоги пітьму прожене,
Запалить іскринку живу, кольорову...
Осколок-спомúн, мов огонь той пече,
Коли покотилась по лику блідому
Сльоза із погаслих солдатських очей...
Очей, що уже не розкажуть нікому,
Про те, як кохали, не спали ночей,
Про жа́ркі цілунки під оклики грому,
Про сонячні усмішки рідних дітей...
Пройшов разів безліч по лезу тонкому,
Огонь несучи́ в серці, мов Прометей,
Та, наче зоря, що на небі нічному,
Як день спалахнув, й розчинивсь сред тіней...
Ту мить проживаю я знову, і знову,
Й щось вирватись силується із грудей,
Щось те, що лишилось в мені із живого...
На звалищі із непотрібних речей
Півмертвий стою в забутті нерухомо,
Я все ще десь там, сред соснових алей...
Мамусю... нескоро повернусь додому...
Мій дім тепер тут... тут побуду іще...
---------------------------------------------------------
Пам'яті полеглих побратимів
2024-09-27 02:31:46
6
1