Сонет 4

Микола Мотрюк

Нависли хмари, не проб'ється й сонця промінь... Зчорнілі стіни - днів минулих оповідачі, Людей потоки ріднуть, не вщуха дощі, Жене прохожих, мов котів під стріху, студінь. Тиняюсь містом, невідомі вулицí... І, ніби, щось пригадую, й стою, як дурень... Не поміщаються думки: розлилась повінь... Схотілось притулитись до печí. Відчув пронизливий і сковуючий погляд... Той взір очей тернових до стіни прибив І страх посіяв... й обернув на смолоскип. У голові, немов, зійшов із рейок потяг... Куди я йшов..? Навіщо гóродом бродив..? І мовить їй не зміг нічого... геть охрип... Застиг, як вкопаний, в замурзаних чоботях... 07.11.2019

2021-07-10 12:22:25

Інші вірші поета

Тріолет 12 Сонет 28 Сонет 41 Тріолет 11

Інші поети

Cara Ebon

@caraebon

Леонид Коляда

@im_space

Moi

@Moi_2000

Схожі вірші

Всі

Крапка

Ай

Коли я опинюся в твоєму полоні, це буде найсолодший кінець моєї історії. Це буде крапка на кар'єрі поета, ніяких почуттів вміщених на папері. Це буде найсолодший початок моєї любові – моє кохання ловитимеш у кожному слові, у кожному погляді, у кожному русі. Вірші не потрібні будуть, вони стануть безвкусні.

4456

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

2185