Сонет 7

Микола Мотрюк

Дорога за селом карпатським спить самотньо, Туманом вийшла бистра річка з берегів, Наскельний ліс на поле зóрить каламутно, Ще й круглий місяць вигляда з-під хмарних брів. Навкруг ані душі, і гавкоту нечутно... Зима гряде: на травах іній заіскрів... Цю казку споглядав би вічно, самобутню, На мерехтливі зорі всю би ніч глядів... Та ми мчимо, немов на гоночному герці... На повну газ..! Перед очима все мигтить..! Нам нíколи з дороги погляд одвести. Всього лише відваги треба трішки в серці, Щоб чари в нім замешкали, хоча б на мить... Життя одне... й обрать путь зможеш тільки ти... 25.12.2019

2021-07-10 12:32:32

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Так, дійсно, свій шлях вибирає людина сама, тож не потрібно потім нікого звинувачувати👍

Відповісти

2021-07-10 15:06:14

1

Схожі вірші

Всі

Why?

Лунная Лапа

I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?

61

4

8376

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11387