Сонет 13
Жива Астарта по землі ступа,
Падуть під ноги владарІ і слуги,
Із горя залицяльники рвуть чуби,
А фанів і підписників — орда!
Та в серці — морок, вічна мерзлота,
Фальшива усмішка зціпила зуби...
Немов, серед зими холодні груби,
Така ж і задубілая душа...
"Ми виросли..! Нам Батько непотрібний,
Як і Його непотріб жалюгідний..!" —
Такі сьогодні вже слова звучать.
Тоді жалієм за минулі вчинки,
Коли на днях вже власнії поминки.
Й приходимо з питанням: "Чи простять?"
Бог стукає у двері — все даремно.
І світло в хаті все ще не померкло,
Та нIкому відкрить: всі, ніби сплять.
14.07.20
2021-07-10 12:59:03
6
1