Сонет 23

Микола Мотрюк

О, де ж ти, моя зоре світанкова, Провісник дня і перемого тьми..? Надії догора свіча воскова Перед зачиненими ворітьми… Я, мов летюча куля паперова, Що спалахнула миттю від іскри… Та, не мовчи! Скажи хоча б півслова..! Запізно… попіл рознесли вітри… І знову темрява безмовна й мертва… Поета серце — необхідна жертва, Але душа — безсмертна і жива… Літа в безмірні далі і простори, У пропасті й понад високі гори, Де зорі тьмяне світло пролива…

2021-08-22 20:50:17

10

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

О, цей вірш дуже цікавий тим, що кожен раз, коли його читаєш, відкриваєш нове значення. В ньому можна побачити і чекання нового дня, і прагнення до нових звершень, і відродження душі... Тут взагалі кожен вислів і рядок можна осмислювати окремо. Чудовий вірш👍

Відповісти

2022-11-04 12:49:48

1

Микола Мотрюк

Дякую.)

Відповісти

2022-11-04 12:57:49

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Hannah"

Jojo Harl

Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.

68

6

17282

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12544