Привіт від осені
Микола Мотрюк
Столітній дуб розкинув руки ввись, Забутий шлях за подорожнім скучив, Сховалась білочка руда кудись, Снігур червоні щоки набундючив. Багряний лист кленовий, наче жар: Поглянеш — ýсмішкою загоришся... Ніде нікого... і не видно хмар, Та й вітер, вже як тиждень, забарився. Привіт від осені передала Черешня лісова огнем сліпучим, Ожина вп'ялась в одяг й не пуска, І терен зóрить поглядом колючим. В журбі поникло віття край води — Блідозелені батоги вербові, Ставок у зарослях сухої рогози... Вдихаю спрагло бір старий сосновий. Прощальний подих літнього тепла... Згасає день, а з ним — печалі, Зі сходу небо фіолетом студить, Морозом в спину дихає зима. Червоним шалом розлилáсь заграва, Імлмсті гори обернулись в тінь, За обрій тягне, мáнить далечінь... Креснули мрії... і в полон забрали. 27.10.2019
2021-07-10 11:59:24
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
І вірші теж чудові, не тільки сонети. А пейзажні, таке враження, що Ви малювали їх фарбами на полотні👍
Відповісти
2021-07-10 15:18:23
Подобається
Микола Мотрюк
@Лео Лея Дякую Вам!
Відповісти
2021-07-10 15:40:20
1
Інші вірші поета
Сонет 3 *** Сонет 18 День і Ніч
Інші поети
Evelyn Moore
@Evelyn12
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2250
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2469