Сонет 25
Микола Мотрюк
І блискавкою вдарили калібри... Розверзлось пекло, жах стискає грудь... На днини полотно, мов каламуть, Смертельні барви бризнули з палітри. Понаїдавши пуза та макітри, Пани подалі за кордони рвуть. Хвалились: "можем світ перевернуть", Пакуючи валізи, хлам, каністри... "Ми за Вітчизну всіх врагів порвем! За неї без жалю й вагань помрем..!" - Божились, клялись "тіньові монархи"... Тим часом діти віддають життя, Цвіт України кане в небуття... І де ж ви в біса, кляті олігархи?!! 15.09.22
2022-11-03 02:04:31
11
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Це просто крик душі, нашої спільної душі і кожної окремо. На жаль, це відображення нашого сьогодення. Але пацюки завжди тікали з корабля, відчуваючи для себе небезпеку. В даному випадку, вони втекли, а ми корабель полагодимо з Божою допомогою і продовжимо пливти уже без щурів)
Відповісти
2022-11-03 04:06:59
2
Інші вірші поета
Тріолет 31 Сонет 27 Тріолет 22 Тріолет 46
Інші поети
ملاك عطوات
@WhiteAngel3011
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3281
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4788