***
Погожий день кричить у вікна, Вриваєсь синява крізь скло... Мов, цвинтарна плита гранітна Безжалісно в підлоги дно Втопила. Не хочу бачити нічого: Ні сонця, ні людей, ні світ... Зростуся з ложем, лиха мого Ніхто не взнає... Наче в сіть Впіймала ти мене, Афіно, І прямо в серце мчить стріла, Останній подих, -- і твоєю Навік уже моя душа... Застигла кров, не б'ється серце, Я -- мрець живий, що невмира. Забудь тебе, хоч не вернешся, Не зміг. О, спопели до тла, Свароже, тіло бездиханне, прошу! Не вилікувать вже мене ніяк! Нестерпний біль стискає груди; Змією думка заповза, Зжирає мозок, ллє отруту, І через очі витіка. Згасаю, гасну, кам'янію, Іскра остання догара. Люблю тебе, і не жалію... Та з вітром злилися слова. 01.01.2018
2021-07-10 11:16:44
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Н Ф
Ваша поезія - це щось неймовірне) Читається на одному диханні. Ті всі описані пейзажі,природні явища - оживають в уяві.
Відповісти
2022-11-11 22:00:08
Подобається
Микола Мотрюк
@Н Ф Дякую Вам.)
Відповісти
2022-11-11 22:00:48
1
Н Ф
Бережіть своє тонке відчуття цього світу,воно у вас рідкісне)
Відповісти
2022-11-11 22:01:48
1
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12472
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
2882