Тріолет 41
Микола Мотрюк
"Прости м'я, Господи, прости!" — Вола закоренілий грішник — "Як муки адськії знести.?! Прости м'я, Господи, прости! Додолу притиска хрести... Я гірш ніж митар, ніж грабіжник... Прости м'я, Господи, прости!" - Вола закоренілий грішник... "До мене, Спасе, загости... Я не дотепник, не насмішник... Дозволь Тобі розповісти... До мене, Спасе, загости... Мене від крові захисти: Перегорів мій запобіжник... Всевишній Боже, м'я прости... Тебе блага найбільший грішник..."
2024-04-09 13:12:16
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Відгукнулося...
Відповісти
2024-04-10 15:05:18
1
Терті пляцки
Гарно
Відповісти
2024-04-21 05:25:58
Подобається
Інші вірші поета
Тріолет 18 Сонет 10 Сонет 7 Тріолет 46
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
rosbyta_chasha
@rosbyta_chasha
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1075
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208