Тріолет 38
Микола Мотрюк
Чому до тебе так далеко? Чому ти тільки в моїх снах, Яких стотомний альманах..? Чому до тебе так далеко..? Ти — скарб загублений в віках, Ти — втрачена бібліотека... Чому до тебе так далеко? Чому ти тільки в моїх снах..? Минає день за днем безлико, Зникає в часу письменах... У сірих гублячись тонах Минає день за днем безлико... Ти, мов молитва на устах, Ікона з-під пера Ель Ґреко... Чому до тебе так далеко..? Чому ти тільки в моїх снах..?
2023-09-27 11:58:39
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Терті пляцки
Дуже гарно. Молодець!!!
Відповісти
2023-09-27 12:22:44
1
Микола Мотрюк
@Терті пляцки Спасибі...)
Відповісти
2023-09-27 13:01:59
Подобається
Лео Лея
Лірично🌸
Відповісти
2023-10-01 17:37:26
1
Інші вірші поета
Тріолет 25 Рондо Діві Марії Сонет 9 Тріолет 29
Інші поети
Тимка
@pro_risovanie_s_timkoy
Любов
@lyubov_gladunyak
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
3066
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12696