Мертвих кохання
Хонна
Музика - Шопенів вальс "Забутий вальс" Танцюємо в просторому залі, Але.. в пустому залі Ми кружляємо по паркету, Воском всипаному паркету Замість стелі ми бачимо небо, Нічне, беззоряне небо. Тільки свічки освітлюють нас Канделябри сальних свічок. Ми кружляли у танці вдвох Одні, тільки вдвох. Мої очі зустрілись з її очницями. Мої губи торкнулись білих її зубів.
2023-10-10 09:35:40
7
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Lexa T Kuro
@Хонна Тільки-но переслухала). Так, є щось в ньому. Але мені ще випало, що є версія, що цей вальс не Шопен написав(( І як я зрозуміла це посмертний вальс його... Дякую, за відповідь 🙏☀️
Відповісти
2023-10-17 06:00:42
Подобається
Хонна
@Lexa T Kuro цей вальс написав Шопен
Відповісти
2023-10-17 07:07:40
1
Lexa T Kuro
@Хонна 👍☀️
Відповісти
2023-10-17 09:05:58
Подобається
Інші вірші поета
Вишня Παν - ὁ θεός ὁ ἤδη θνητός (Пан- бог, що вже смертний) Ἶρις Двадцять четвертий
Інші поети
Стефанія
@Rusanna_Vognuk
Carla Gaona
@KuroShiro
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12256
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4862