Місто
Хонна
Всі розглядають місто вночі Тоді здається воно "незвичним" А чому ми не бачимо всієї краси Днем, коли все добре стає видним? Так, можливо і буде сонце ярким, І народу буде час пік. Але все таки, ви побачите місто справжнім. Живим, а не тим, що спить. Ви зрозумієте, наскільки тоді галасно. Або навпаки, ви знайдете тихі місця. Місто воно ж цікаве, В кожну пору року буття.
2023-10-18 07:37:18
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Lexa T Kuro
Вчора була сирена, і люди сиділи в метро. А я йшла вулицею і насолоджувалась тишею і красою. Це було у 15:00. А ще прийшло таке дивне відчуття, що я в грі на карті без ботів. Ні машин, ні людей. І все дуже атмосферненько). Дуже цікавий вірш. Мені подобається твоє бачення світу! Нових натхнень!
Відповісти
2023-10-18 08:01:42
1
Хонна
@Lexa T Kuro цікаве спостереження в тебе було. Дякую тобі аза коментар
Відповісти
2023-10-18 08:18:13
1
Інші вірші поета
Цвинтар добра Музика, чи мрія? Двадцять четвертий Ода майстра підземель
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5788
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12362