Музика життя
Хонна
Буває йдеш собі по вулиці Всюди сонячно, красиво. І в душі щось так приємно гріє. Всі навколо люди позитивні. Ну а ті що зиркають на тебе, Мов забити до смерті не проти, То просто виняткі, Та і ті зникають скоро. Весь твій настрій, Мов весела музика звучить Вона змушує тебе, Посміхнутись й йти вперед. Це мажор твого життя, Це біла лінія твоїй судьби. Є і чорна полоса. Так, вона доволі неприємна, Всі відтінки твого чудного життя, Стають темнішими за темне. Всі посміхненні особи, Тебе тільки но дратують дуже, Ну а ті що вбити хочуть, Мов знайомі друзі. Ти ідеш, і спотикаєшся, Ти ідеш, і дивишся у низ, під ноги. Ти живеш, а голова нахилена додолу. Це мінор твого життя, Незмінна барва існування. Але не існує чорного, чи білого буття. Все змішано.. ще дуже давно.
2023-07-10 19:28:06
4
0
Інші вірші поета
******* Перо vs Диктофон Єв.Геній - найкращій друг Отруєне кохання
Інші поети
arion _4
@hranutel
Annavi
@Ivanka_Kovalchook
Masha
@_Mafo4ka_
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5944
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5232