Музика життя
Хонна
Буває йдеш собі по вулиці Всюди сонячно, красиво. І в душі щось так приємно гріє. Всі навколо люди позитивні. Ну а ті що зиркають на тебе, Мов забити до смерті не проти, То просто виняткі, Та і ті зникають скоро. Весь твій настрій, Мов весела музика звучить Вона змушує тебе, Посміхнутись й йти вперед. Це мажор твого життя, Це біла лінія твоїй судьби. Є і чорна полоса. Так, вона доволі неприємна, Всі відтінки твого чудного життя, Стають темнішими за темне. Всі посміхненні особи, Тебе тільки но дратують дуже, Ну а ті що вбити хочуть, Мов знайомі друзі. Ти ідеш, і спотикаєшся, Ти ідеш, і дивишся у низ, під ноги. Ти живеш, а голова нахилена додолу. Це мінор твого життя, Незмінна барва існування. Але не існує чорного, чи білого буття. Все змішано.. ще дуже давно.
2023-07-10 19:28:06
4
0
Інші вірші поета
** θάνατος (Смерть) Зустріч світів Апатія
Інші поети
Marcelo Sousa
@marcelo_sousa
Molly Walker
@mollywalker228
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14998
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12111